?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Вулиці Києва на схілі Імперії - AMY
81412
81412
Вулиці Києва на схілі Імперії

I. Топонимическая ревизия 1869 года


31 июля 1869 г. по представлению Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора А. Дондукова-Корсакова и Киевского губернатора М. Катакази вышел небывало объемный указ о наименованиях и переименованиях улиц и площадей Киева, подписанный… самим российским императором Александром II.

Что же побудило власть предержащих проявить столь пристальное внимание к названиям киевских улиц, нежданно возвысив этот по обычаю «местный» вопрос в ранг общеимперских? И, к тому же, подлежащий решению в обход… городской Думы?! Ведь ни до, ни после 1869 года досоветский Киев подобной топонимической «чистки» не знавал!

На первый взгляд, острая необходимость в принятии Указа побуждена стремительным ростом Киева в XIX ст. За полвека его население возросло почти в 6 раз (с 23 тыс. чел. в 1817 г. до 120 тыс. в 1872-м. Город шагнул далеко за пределы Золотых ворот — до Зверинца, Бабьего яра и Замковища.

Но это — не более чем повод. Как явствует из протокола заседания Киевского статистического комитета, предварившего проект Указа, наряду с благородной целью дать имена многочисленным безымянным объектам, устранить названия-«близнецы» и расчленить несуразно длинные улицы, в числе мотивов его принятия мельком обозначены:

  • необходимость давать названия «в память разных исторических событий и замечательных государственных и общественных деятелей»;

  • переименовать «некоторые улицы, имеющие несвойственные, странные и вовсе неподходящие названия», невзирая даже на то, что «настоящие названия улиц, площадей и спусков существуют издавна и укоренились в народе обычаем и употреблением».

    Вот она, истинная цель: отныне городские названия из сферы вольного народного творчества превращались в инструмент государственной идеологии, посредством которого в ажурную ткань «уважения к народным традициям» невзначай вплетался задушевный узор Почитания Власти.

    Указ охватил 95 топонимов, среди которых 41 — бывшие безымянные улицы и площади, отныне обретающие законные имена, 32 — подлежат переименованиям и 2 (улицы Владимирская и Житомирская) — расчленению.

    Казалось бы, идеологизация топонимики (не в пример советской эпохе) отнюдь не была тотальной. Из 41 нового названия только 4 — отчетливо «политичны»: Царская и Александровская площади (ныне и, неофициально, ранее — Европейская и Контрактовая), Бибиковский бульвар, названный в честь генерал-губернатора Д. Бибикова (ныне бульвар Т. Шевченко), и… площадь Богдана Хмельницкого, «положившего начало воссоединению Юго-Западного края с Московским государством» (с 1881 г. официально — пл. Бессарабская). Да и мотивы присвоения непременно подкреплялись привязкой к местности: на Царской площади воздвигалась часовня в память Чудесного спасения Александра II, на пл. Б. Хмельницкого мыслился памятник гетману, Бибиковский бульвар проложен по указанию Бибикова, а новый «послепожарный» Подол спланирован при Александре I. Прочие же названия запечатлели сугубо местный колорит города — площади Житнеторжская, Кожемякская, Лукьяновская (от названия местностей), Владимирская, Софийская, Михайловская (от близлежащих соборов), улицы Несторовская (по имена Нестора летописца, ныне ул. И. Франко), Туровская (в память о Туровской божнице и от ручья Турец). Переулки обрели либо характерно-«переулочные» наименования — Глухой, Прорезной, Овчинный, Ремесленный, либо отразили названия местностей (Глубочицкий, Мало-Дехтярный), церквей (Воскресенский, ныне Хоревой, Покровский, Воздвиженский, ныне Л. Кецховели) и сооружений (пер. Крепостной, пролегающий близ Новой Печерской крепости). Названия же запланированных, но еще не проложенных и, в силу этого, не обретших устойчивого бытийного контекста, улиц решено было образовать от населенных пунктов Украины — Бердичевская, Макаровская, Овручская.

    Для прояснения «державного» духа Указа нельзя не отметить и мотивы наименования Галицкой площади (ныне пл. Победы): «отсюда идет дорога в Галицию, древнейшее достояние Руси и Киева».

    «Политико-именной» градус заметно повышался в отношении объектов, предложенных к переименованию — вероятно, вследствие того, что располагались они преимущественно в исторической части города (в отличие от в основном окраинных новоименованых улиц) и призваны были служить визитной карточкой Киева как форпоста Империи. Однако и в данном случае преимущественно соблюдался принцип «местной» привязки.

    Ул. Виноградная стала Елисаветской (ныне П.Орлика) — в честь царицы Елизаветы, в бытность которой здесь возвели Кловский дворец; ул. Липская — Екатерининской, ибо во времена императрицы Екатерины II распланирован район Липки; Шелковичная — Левашовской, в честь генерал-губернатора Левашова, под руководством которого шла застройка Липок; Кадетская, «на которой нет вовсе никакого Кадетского корпуса» — Фундуклеевской (теперь Б. Хмельницкого), по имени гражданского губернатора И. Фундуклея, пожертвовавшего личные дома по этой улице для обустройства женской гимназии; Игнатьевская — Безаковской (ныне Коминтерна), в честь генерал-губернатора А. Безака — «отца» железной дороги Киев—Балта, к которой ведет улица; переулок Аароновский, окаймлявший усадьбу господаря Молдовы и Валлахии Константиноса Ипсиланти, стал Ипсилантьевским (ныне ул. Аистова). Да и улица Больничная озарилась именем прославленного хирурга, именитого киевлянина Н. Пирогова, став Пироговской (в советское время суффикс «-ский» сочли «старорежимным»).

    Любопытно, что в числе «русских деятелей» в 1869 г. оказались даже… «достославный киевский митрополит» Петр Могила и «сотник войска малороссийского» Савва Туптало, ныне вошедшие в пантеон творцов Украины. В их честь сменили имена улицы Аптечная на Печерске (ныне — ул. А. Копыленко) и Загородная в Плосской части (местоположение улицы нам обнаружить не удалось).

    Исторический сентимент составителей Указа порой простирался вглубь не только веков, но и тысячелетий: ул. Подвальная (Большая Подвальная) стала Ярославовым Валом (пролегла по линии крепостного вала Города Ярослава), Бульонская близ Бессарабки — Рогнединской (в память о княжне Рогнеде), Малая Васильковская — Предславинской (от древнерусского селения Предславино), Погребальная на Щекавице — Олеговой, в честь киевского князя Олега, погибшего, согласно легенде, в этой местности, пер. Михайловский на Подоле — ул. Игоревской (в честь киевского князя Игоря). Улице Трехсвятительской на Подоле, «мало известной под сим названием», выпала честь возродить исконнейшее из киевских наименований — Боричев взвоз. Указ воскресил в памяти города еще одну из его летописных тайн — Дорогожичи («были тут укрепления, остатки коих сохранились и до сих пор»). Правда, спустя полвека улица Дорогожицкая превратится в ул. Мельникова…

    В 1869 г. гибнет последний могиканин летописной Плосской слободы: улица Плосская стала Кирилловской, а ныне и вовсе — Фрунзе.

    Налицо — слаженный дуэт кнута и пряника, пожатие руки дарующей рукой карающей, имевшее место, увы, не только под сводами топонимики. Да и советским «топонимистам в штатском» было у кого поучиться, внедряя в массовое сознание традиции русского сентиментального патриотизма…



    Резник А. А. Топонимическая ревизия 1869 года // Янус-Нерухомість, № 11 (120). — 1999. — червень. — С. 14.



    II. Вулиці Києва на схилі Імперії


    В одному з попередніх нарисів йшлося про велику топонімічну ревізію Києва 1869 р. Як не дивно, наступні два десятиліття явили цілковиту індиферентність влади до цього питання: тільки лічені вулиці набули або змінили ім'я за державною вказівкою. Але на схилі 19 ст. інтерес державної еліти до назвонадання набуває нової жвавості: майже щороку, а почасти й по декілька разів на рік зі стін міської думи Києва виходять на вселюд пафосні артикули про міські назви. Певне, на те були свої підстави — і не лише містобудівні (приєднання Шулявки і Солом'янки, інтенсивна розбудова Куренів-ки, Звіринця, Забайків'я та й усіх поспіль передмість). Корабель імперії Романових вчергове дав течу, змусивши своїх керманичів знов згадати про ідеологію. Але при цьому не забути й про народ, надаючи кожному нововведенню вигляду «ініціативи знизу»: вулиці набували нових імен виключно «на прохання» та «за клопотанням» їх мешканців, громадських угруповань або просто приватних осіб — навіть коли назви мали виразно «ідейне» навантаження, уславлюючи російських царів і воєначальників.

    «Старт» новому топонімічному спалаху дало у 1889 р. перейменування однієї з найбільших вулиць міста — Жандармської (тепер Саксаганського) на Маріїнсько-Благовіщенську. Незважаючи на суто «місцеві» мотиви назвонадання — розташування на цій вулиці Маріїнської громади Червоного хреста (будинок № 75) і церкви Благовіщення (№ 64, знищена у 30-і рр.), — помпезно-ритуальне звучання витвореної назви було цілком суголосне тодішнім пропагандистським канонам.

    У 1891 р. колишня вул. Шулявська (тепер Толстого) стала Караваєвською — з нагоди 50-річчя діяльності почесного громадянина Києва, відомого лікаря В. Караваєва, визнаного за постать «общерусского масштабе».

    Наступний 1892 р. позначився появою на карті міста вул. Осіївської (нині Герцена) — здалося би, який стосунок до Києва мав пророк Осія? Виявляється, як свідчить архівний документ, «на лівому боці вулиці розташований сквер із новозбудованою каплицею в пам'ять порятунку Олександра III 17 жовтня 1888 р Міська Дума ухвалила… надати їй [вулиці] назву за ім'ям одного зі святих, вшанованих церквою 17 жовтня».

    У 1894 р. підвищити свій топонімічний статус заманулося й мешканцям вул. Козиноболотної, яку вони прохали перейменувати на Думську (виходила до міської думи) або, принаймні, на Малохрещатицьку, через її близькість до Хрещатика. Ймовірно, причетні до цієї справи інстанції не надто зналися на давній історії Києва (хоча б на тому, що Козине Болото — легендарна історична місцевість, свідок трагічних колізій київської минувшини), а отже й розсудили в суто споживацький спосіб: «название «Козьеболотная», давая ложную характеристику гигиенических условий местности, самым пагубным образом отражается на интересах домовладельцев этой улицы». В підсумку зійшлися на назві «пров. Хрещатицький» (тепер Шевченка).

    Невдовзі процес ідеологізації назв інтенсифікується, найменування надаються серійно, згідно з черговою політичною кампанією, 1896 р., до 100-річчя Миколи Першого цареве ім'я закарбували одразу 4 об'єкти: нова вулиця і площа (тепер вул. Городецького і площа І. Франка), узвіз, що доти звався Панкраггьєвським (тепер Дніпровський), а також Набережне шосе (нині існує під цією ж назвою) надовго стали Миколаївськими.

    Впродовж 1896–97 рр дві нові вулиці в центрі міста увічнили імена княгині Ольги і князя Святослава (тепер вул. Чапаєва). Поряд із «царським» пакетом назв постали: «генеральський» пакет, позначений перейменуванням у 1901 р. вул. Еспланадної на Суворовську (начебто в місці її пролягання «народний фельдмаршал» зустрічав Єкатерину II під час її відвідин Києва), у 1903 р. — вул. Засарайної на Аносівську, на ім'я коменданта Печерської фортеці О. Аносова (тепер вул. Ластовського), а вул. Борщагівської на Лук'янівці — на честь генерала Скобелєва (тепер вул. Кравченка). У ті самі роки виник і пров. Клейгельсівський, уславивши одіозного генерал-губернатора М. Клейгельса, який так «перетрудився» на ниві єврейського погрому 18–19 жовтня 1905 р., що перелякав навіть затятого юдофоба Миколу ІІ. За іронією долі, провулок існував., на Євбазі! (радянська доба присудила йому стати вул. Декабристів, а нині — безіменним прохідним двором між бул. Шевченка і вул. Жилянською).

    «Письменницький» пакет репрезентований вулицями Пушкінською (1899 р. на честь 100-річного ювілею О. Пушкіна, доти — вул. Новоєлизаветинська), Гоголівською (колишній пров. Кадетський) і Тургенєвською (колишня Іванівська; обидва перейменування відбулися 1903 р.). На цьому тлі прикметна й поява на карті міста вул. Терещенківської (1899 р., колишня Олексіївська), приурочена до 80-х роковин славетного київського підприємця-мєцєната, почесного громадянина Києва М. Терещенка.

    Досить промовистим щодо «великодержавності» тодішньої київської влади є відмова мешканцям вул. Звіринецької змінити її назву на Зоологічну. Натомість 1901 р. вулиця стала Тверською.

    Процес топонімічної ідеологізації, дещо припинений революцією 1905–06 рр., поновив свій темп одразу опісля неї.

    «Миколаївський» пакет назв доповнився «петрівським». Якщо у 1906 р. міська дума вельми скептично поставилася до переназви вулиці Вознесенський Яр на Петрівську (на пропозицію групи мешканців), то вже наступного року із пожагою «згадала» про відвідини Києва царем-теслею рівнесенько 2 століття тому. А в переддень 200-річчя Полтавської битви у 1908 р. вул. Кудрявська стала Полтавською, а в Царському саду розпочато прокладання бульвару Петра Великого, що невдовзі трансформувався в куди скромнішу Петрівську алею. Хвилі «петрівських» віншувань сягнули навіть Забайків'я, де вулиця й провулок Стоцькі перетворилися на Кочубеївські.

    100-річчя Бородинської битви ознаменувалося появою вул. Кутузовської (доти — Німецько-Бухтєєвська).

    Загадкою лишається дивовижна топонімічна «невідгукливість» старого Києва на 300-річчя Романових, бучно справлене 1913 р. Хіба що Труханів острів став Алексєєвським, в пам'ять про його відвідини цесаревичем Олексієм у серпні 1911 р. Не втілилися в життя й наміри перейменувати одну з найдовших вулиць Києва Олєксандрівську (теперішні вул. Грушевського, Сагайдачного і Володимирський узвіз) на Романовський проспект. Щоправда, вулиці під назвою «Романовська» з'явилися на околицях, у скупченні непоказних пролетарських халуп Забайків'я і Караваєвих Дач (нині, відповідно, вул. Профінтерну і Леваневського). Але де свідчення, що ці назви адресовані саме царям?

    Зрозуміло, ідеологічна «зачистка» міста не обмежилася «датськими» назвами Скажімо, центральна вулиця Солом'янки — Велика — з 1909 р. осяялася прізвищем колишнього Київського губернатора графа П. Ігнатьєва (тепер вул. Урицького). Втілюючи принцип «що завгодно, аби російське», влада згодна була пробачити ліберальні «прегрешения» навіть А. Чехову і М. Некрасову, перейменувавши на їхню честь, відповідно, провулки Обсерваторний (1910 р.) і Львівський (1912 р.).

    Втім, неодмінній ідеологізації підлягали не всі вулиці Києва, а тільки найпрезентабельніші — так звані 1-го чи 2-го розрядів Щодо решти вулиць, яких у цей період з'явилася не одна сотня, діяли або традиційний принцип «відоб'єктного» назвонадання, виплоджуючи численні Лугові, Польові, Садові, Дачні, Центральні й Базарні вулиці та провулки, або ж новий принцип серійних назв-номерів, втіленням якого стали «лінії» (Батиєва гора, Пуща-Водиця, Залізнична колонія, Казенні Дачі), «просіки» (Святошин), «дороги» (Караваєві Дачі) тощо.

    Засвоївши згадане правило, мешканці низькорозрядних вулиць, плекаючи надію на поліпшення свого житлового становища, подекуди самі ініціювали їх «ідеологічне» перейменування. Не маючи ж на те поліпшення достатніх коштів, влада дедалі частіше демонструвала нехіть до «народної ініціативи». Внаслідку так і не судилося вул. Ямській уславити знаного поета В. Жуковського, вул. Чорний Яр — народного улюбленця генерала М. Драгомирова, пров. Мокрому — здобути гучне ім'я Александрійська, в пам'ять про нездійснену мрію жителів Солом'янки та її околиць виокремитися в самостійне місто Александрію. Натомість перша стала Батиєвою (нині знову Ямська), друга — Мирною (знесена у 80-і рр.), третя — Данилівською (ліквідована у 60-і).

    Далі була війна. Владі ставало не до вулиць. А втім…

    У 1915 р. колишня вул. Саксонська перетворилася на Соляну. Документів про офіційне перейменування не виявлено…

    Межа століть заполонила Київ «общерусским духом», не пропустивши крізь цензурні загати жодного українського, єврейського чи польського імені, якими рівною мірою була славна київська земля. 3 карти Києва один по одному зникали родові ознаки самого Києва — вулиці Звіринецька, Стара Поляна (стаючи то Макарівською, то Антифєєвкою), Ямська, Козине Болото… Розпочату царатом справу невдовзі довершили більшовики, гамузом перелицювавши увесь старий Київ — але вже на власний копил!



    Різник О. О. Вулиці Києва на схилі Імперії // Янус-Нерухомість, № 22 (131). — 1999. — листопад. — С. 14.

    Tags: , ,

  • Leave a comment