?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Топонімічні перейменування в окупованому Києві (1941–1943). Ч. 2 - AMY
81412
81412
Топонімічні перейменування в окупованому Києві (1941–1943). Ч. 2

Топонімічні перейменування в окупованому Києві (1941–1943)

Тетяна Себта, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, кандидат історичних наук


Кожна влада, що утверджувалася у Києві, насамперед у минулому столітті, несла з собою зміну найменувань вулиць та площ, що спотворювало історичну топоніміку міста, водночас творячи його історію. Не була винятком у цьому сенсі й нацистська окупаційна влада, ввівши в офіційний обіг та побут киян низку нових назв: від найменувань органів управління — до назв вулиць. Зробимо спробу висвітлити зміни, що відбулися у назвах вулиць і площ Києва під час окупації нацистами у міста у 1941–1943 роках, встановити ініціаторів та час тих змін, визначивши їх особливості та вплив на післявоєнну топоніміку міста.

[ Закінчення. Початок статті тут ]


Проте процес перейменувань на цьому не завершився. За планами Києва початку 1943 року[43] з’являються ще три вулиці з німецькими назвами — Ровноерштрасе (бульвар Т. Шевченка), що означає Рівненська, на честь м. Рівного, яке було центром Райхскомісаріату Україна; Бангофштрасе (Комінтерну), з німецької — Вокзальна, і Театерштрасе, тобто Театральна (Б. Хмельницького, колишня Леніна). Крім того, з’являються нові українські найменування — вул. Володимира Антоновича (О. Гончара) та вул. Шевченка (Л. Толстого), а також історичні назви деяких центральних вулиць, як от: Львівська, Володимирська, Бульварно-Кудрявська (до війни і нині — Воровського), Велика Житомирська, Стара Житомирська (Дегтярівська). Усі вони були перейменовані після жовтня 1942 року (пор. перелік вулиць від 13 жовтня 1942 р.[44]). Отже, процес перейменування вулиць тривав далі у бік повернення колишніх найменувань і подальшого надання німецьких назв.

Очевидним є те, що на дедалі активніше застосування німцями історичних назв, замість радянських, впливала певна позиція місцевого управління. Звідси виникає цілком логічне запитання, а як же реагувала місцева влада на численні німецькі зміни у топоніміці міста? Як це не дивно звучить, вона їх ігнорувала.

Місцева влада (як райуправи, так і КМУ) у своїй документації і, головне, офіційних об’явах продовжувала користуватися місцевими назвами, як правило, поновленими колишніми найменуваннями, а не новими німецькими. Для них Хрещатик залишався Хрещатиком, а не Айгорнштрасе; колишня вул. Орджонікідзе була Банківською, а не Бісмаркштрасе; нинішня вул. М. Грушевського — Олександрівською, а не д-ра Тодта і т. д.[45]. Отже, на прикладі топонімічних змін у Києві в період нацистської окупації чітко вимальовується картина існування у місті двох окремих громад, двох світів, змушених не з власної волі співіснувати між собою — німецької і української. Німці вибудовували для себе свій німецький світ, українська влада відстоювала свою ідентичність і власний світ.

Нижче на основі списку вулиць Києва від 13 жовтня 1942 року[46], планів міста за січень-квітень 1943 року[47] та фотоальбому «Київ 1939–1945» Д. Малакова наводимо зведену таблицю київських вулиць і площ, які отримали з ініціативи і згоди окупаційної влади нові найменування у 1941–1943 роках.

Як бачимо, з перейменованих вулиць лише дві отримали нові українські найменування (вул. В. Антоновича і вул. Т. Шевченка), всі інші — німецькі. Слід зауважити калькування деяких топонімів при передачі їх німецькою мовою. Це — вулиці Львівська (Артема), Лютеранська (колишня Енгельса) та Кріпосний провулок, які, по суті, зберегли свої назви, але у німецькому перекладі — Лембергерштрасе, Лютерштрасе, Фестунгсгассе.

Зведений перелік нових топонімічних назв як німецьких, так українських, можливо, не є остаточним. Не виключено, що він може бути доповнений деякими новими назвами, які вдасться встановити іншим дослідникам. На разі ж, даний перелік лише фіксує наявні відомості про нові топонімічні назви у Києві в 1941–1943 рр., кількість і характер яких уже дозволяють зробити певні висновки.

Нові топоніми Києва 1941–1943 pp.

Нова назваКолишня і сучасна назви[48] Хронологічні межі перейменування
Нові українські назви
1.вул. Володимира Антоновичакол. Маловолодимирська, з 1911 p. — Столипінська, з 1919 p. — В. Гершуні, з 1937 р. — Ладо Кецховелі, з 1939 р. — В. Чкалова, з 1996 р. — Олеся Гончара13.10.1942–1.01.1943
2.вул. Шевченкакол. Караваївська, з 1919 р. — Толстого13.10.1942–1.01.1943
Місцеві перекладені назви (калька з місцевих назв)
3.Фестунгсгассе (Festungsgasse)Кріпосний провулокпісля 13.10.1942
4.Лембергерштрасе (Lemberger Str.)кол. Львівська, у 1920-х рр. — Троцького, з 1929 р. — Артема13.10.1942–1.01.1943
5.Лютерштрасе (Luther Str.)в 1919–1992 рр. — Енгельса, до 1919 р. і нині з 1992 р. — Лютеранськадо 13.10.1942
Нові німецькі назви
6.Айхгорнштрасе (Eichhorn Str.)Хрещатик (у 1919–1937 рр. — Воровського)до 13.10.1942
7.Бангофштрассе (Bahnhof Str. — Вокзальна)кол. Безаківська, з 1919 р. — Комінтерна13.10.1942–1.01.1943
8.а) Берлінерштрасе[49]. (Веrliner Str. — Берлінська)
б) Інститутська
в 1919–1941 рр. — 25 Жовтня, в 1944–1993 рр. — Жовтневої революції, до 1919 р. і з 1993 р. — Інститутськаа) до 13.10.1942
б) 13.10.1942–1.01.1943
9.Бісмаркштрасе (Bismarck Str.)кол. Банкова, в 1919–1938 рр. — Комуністична, в 1938–1992 рр. — Орджонікідзе, з 1992 р. — Банковадо 13.10.1942
10.Варегерштрасе (Warager Str. — Варязька)кол. Виноградна, з 1946 р. — О. Богомольця27.06.1942[50]13.10.1942
11.Горст Вессельштрасе (Horst Wessel Str.)кол. Левашовська, в 1919–1993 рр. — К. Лібкнехта, з 1993 р. — Шовковичнакінець вересня – жовтень 1941 р.[51]
12.Готенштрасе (Goten Str. — Готська)кол. Єлизаветинська, в 1919–1938 рр. — Гната Михайличенка, в 1938–1993 рр. — Чекістів, з 1993 р. — П. Орликадо 13.10.1942
13.Ріттер фон Шобертштрасе (Ritter von Schobert[52] Str.)кол. Микільська, у 1919–2007 рр. — Січневого Повстання, нині — І. Мазепидо 20.07.1942[53]
14.Poвнoepштpace (Rownoer Str. — Рівненська)кол. Бібіковський бульвар, з 1919 р. — бульвар Т. Шевченка13.10.1942-1.01.1943
15.а) Панковервеґ (Pankowerweg[54])
б) Поліцайвеґ (Polizeiweg — Поліційна)
Липський провулок, у 1919–1944 рр. — Бориса Донськогоа) до 4.07.1942[55]
б) 4.07.1942–1.01.1943
16.Teaтерштрасе (Theater Str. — Театральна)кол. Фундукліївська, в 1919–1993 рр. — Леніна, з 1993 р. — Б. Хмельницького13.10.1942–1.01.1943
17.а) Тюрінгерштрасе[56] (Thüringer Str.),
б) Дойчештрасе (Deutsche Str. — Німецька)
кол. Липська, Катерининська, в 1919–1993 рр. — Р. Люксембург, з 1993 р. — Липськаа) до 28.11.1941[57]
б) 28.11.1941–13.10.1942
18.Д-р Тодтштрасе (dr. Todt[58] Str.)кол. Олександрівська, в 1919–1934 рр. — Революції, в 1934–1991 рр. — Кірова, з 1991 р. — М. Грушевського[59] до 13.10.1942
19.Фермесунгсштрасе[60] (Vermessungsstrasse — Геодезична)у квадраті L6[61] (район сучасних вулиць Ісаакяна, Шолуденка, проспекта Перемоги, вул. Борщагівської, проспекта Повітрофлотського і вул. В. Чорновола)до 13.10.1942
20.Цвайте-Реджімент-Інфантеріштрасе[62] (2. Regiment Infanterie Str. — Другого піхотного полку)у квадраті К2[63] (район сучасних вулиць Петропавлівської, Шполянської, Рилєєва, Захарівської, О. Теліги, Фрунзе та О. Терьохіна)до 13.10.1942
21.Фон Шляйфер Плац (Von Schleifer Platz)[64] кол. Миколаївська площа, до війни з 1919 р. — Спартака, з 1944 р. — І. Франкапісля 1.04.1943



Перейменування, здійснені німецькою військовою владою стосувалися окремих вулиць району Липок на Печерську, які отримали німецькі назви. Військова влада не втручалася у справу перейменування київських топонімів місцевою владою, яка здебільшого повернула історичні назви та планувала більшості вулиць надати нові українські назви, але й не вважала за потрібне доводити до відома місцевої влади внесені нею зміни у місцеві топоніми.

Масштабнішими були перейменування німецької цивільної влади. Вони стосувалися, насамперед, зміни місцевих назв на німецькі. Зміни торкнулися, головним чином, як і у випадку німецької військової влади, району Липок на Печерську. Це й зрозуміло, адже, тут знаходилися адміністрації генерального і міського комісарів, відповідно на сучасній Банковій, 11, де нині адміністрація Президента, й Богомольця, 4, де сьогодні розміщується Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця. У колишньому будинку Червоної Армії та Флоту (нині Центральний будинок офіцерів Збройних сил України) на сучасній вул. М. Грушевського, 30/1 знаходилася міська комендатура, у колишньому клубі НКВС (нині Театр юного глядача) на вул. Липській, 17 — німецький кінотеатр, а в особняках на вул. М. Грушевського, 20/1 і 22/7 — солдатський гуртожиток № 1[65]. Крім того, Липки стали німецьким районом у повному розумінні цього слова. З найкращих житлових будинків було відселено їх мешканців, а звільнені квартири зайняли німці[66].

Якщо б ми навіть не знали, що Липки стали німецьким районом, нові назви вулиць нам би на це вказали. Майже всі вони стосуються центральних вулиць Печерського району. Виняток становили лише вулиці Бангофштрасе (Комінтерну), Театерштрасе (Б. Хмельницького) і Ровноерштрасе (бульвар Т. Шевченка), які знаходилися поза межами Печерського району і перейменовані були дещо згодом.

На другому місці стояло повернення колишніх назв, яке до кінця 1942 року відбувалося досить мляво, як і надання нових українських найменувань. Останнє слід розцінювати як «велику ласку» з боку нацистської влади, оскільки лише дві вулиці, з дозволу німецької цивільної адміністрації, було названо на честь українських діячів культури. У цілому в першій чверті 1943 року у топоніміці Києва склалася тенденція надання німецьких назв, що вийшла за межі Липок як адміністративного центру, та повернення колишніх найменувань.

Ще на один аспект хотілося б звернути увагу. Це перевага назв на честь нацистських героїв — д-ра Тодта, Горста Весселя, Ріттера фон Шоберта — та історичних німецьких постатей, — як Бісмарк, Айхгорн, чиї імена активно експлуатувала нацистська пропаганда. Як це схоже на радянську тоталітарну систему, за якої вулиці й площі Києва перетворено було на пантеон своїх «святих» — Леніна, Артема, Ладо Кецховелі, Воровського, Фрунзе і т. д. Це — зайвий доказ давно відомої істини — методи тоталітарних систем, за відмінності ідеологій, не відрізняються одна від одної.

Тимчасом, багатьом вулицям, які у стислому огляді важко перелічити, і які акцептувала німецька цивільна влада, на 1943 рік було повернуто історичні найменування. Вулиця Воровського знову стала Бульварно-Кудрявською, Горвіца — Великою Житомирською, Ворошилова — Великою Підвальною (нині Ярославів Вал), Червоноармійська — Великою Васильківською, Суворова — Еспланадною, Арсенальна — Московською, Короленка — Володимирською[67] і т. д.

Історія перейменування київських вулиць за нацистської окупації (1941–1943 рр.) дозволяє дійти висновку, що військова окупаційна влада, що діяла у місті дуже короткий час — з вересня до кінця листопада 1941 року, спеціально цим питанням не займалася, обмежившись, переважно, лише районом Липок і перетворивши його фактично на німецький район. На цьому етапі ініціатива повністю належала місцевій адміністрації — Київській міській управі. Причому перейменування у вигляді повернення колишніх назв розпочалося знизу, з райуправ.

З утвердженням у Києві німецької цивільної влади перейменування вулиць повністю перейшло до її компетенції. Точкою відліку для неї став довоєнний стан, а не ситуація, що склалася на грудень 1941 року, підготовлена Київською міською управою, яка встигла повернути частині вулиць колишні або дати нові українські назви.

Німецька цивільна влада не сприйняла також перейменувань, здійснених у районі Липок її попередницею — військовою владою, згодом замінивши деякі назви на інші. В останній чверті 1942 — на початку 1943 року німецькі топоніми поширилися на сусідні райони, що прилягали до адміністративного центру на Липках.

З іншого боку, місцева влада ігнорувала німецькі назви, користуючись у своїй службовій і офіційній документації відновленими історичними найменуваннями вулиць, що є яскравим свідченням паралельного існування двох світів у Києві під нас окупації — українського та німецького.

Після визволення міста від німецьких окупантів перейменування того часу було скасовано. Проте, як це не парадоксально звучить, німецька окупація Києва, що спричинила значну зміну назв вулиць та площ міста, спричинилася до повернення деяким із них історичних найменувань не лише на короткий час німецького панування, а й до сьогоднішнього дня. Безперечно, заслуга у цьому не окупантів. Глибинна причина полягає у тому історичному переломі, спричиненому війною (неодноразова зміна влади у місті, послаблення на окремих ділянках ідеологічного тиску сталінської тоталітарної системи), який не лише уможливив, а й спонукав до перегляду існуючих у Києві топонімів, чим скористалися свідомі українці в уряді тодішньої УРСР, затвердивши 1944 року новий проект найменувань київських вулиць, у багатьох випадках відмінних від довоєнних[68]. Окремим вулицям після визволення міста не стали повертати довоєнні радянські найменування, а залишили історичні назви, що відродилися за окупації. Так, офіційно з 1944, а фактично з 1941 року, Андріївський узвіз перестав бути узвозом Лівера, вул. Володимирська — Короленка, вул. Велика Житомирська — Горвіца, вул. Московська — Арсенальною, хоча, скажімо, вулиця Дорогожицька лише з 1957 року знову стала вулицею Мельникова[69].

Були, щоправда, вулиці «щасливчики» (як правило не центральні), які ніколи, ні за радянської, ні за німецької влади, не змінювали своїх назв: Глибочицька, Нижній і Верхній Вали, Борщагівська, Волинська, Павлівська, Старонаводницька та ін. Деяким вулицям не пощастило. Після війни їм не лише повернуто довоєнні радянські найменування, а й у багатьох випадках, збережено їх донині. Серед них вулиці: Червоноармійська, Воровського, Артема, Фрунзе, за цими найменуваннями приховуються такі неповторні, суто київські назви: Велика Васильківська, Бульварно-Кудрявська, Львівська, Кирилівська. Віриться, що ці назви втрачено не назавжди. Вони рано чи пізно повернуться.

-------------
Себта Т. Топонімічні перейменування в окупованому Києві // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Музей історії міста Києва). — К.: Кий, 2010. — Вип. 10. — С. 195–213.



Примітки:

[43] Себта Т. М. Невідомий план Києва 1943 р. // Пам’ятки України. — 2007. — № 1. — С. 105–117; Київ 1939–1945: Post scriptum / Упор. Д. Малаков. — K., 2009. — С. 220–223.
[44] ДАКО, ф. Р-2411, оп. 1, спр. 19, арк. 1–7, 8зв.
[45] Перелік магазинів м. Києва на 1 жовтня 1942 р. (ДАКО, ф. Р-2354, оп. 1, спр. 18, арк. 3, 5, 10), об’яви КМУ (Нове українське слово. — 1942. — 1 листопада. — С. 4; Там само. — 1942. — 23 грудня. — С. 4).
[46] ДАКО, ф. Р-2411, оп. 1, спр. 19, арк. 1–7.
[47] Себта Т. М. Вказ. праця; Київ 1939–1945: Post scriptum / Упор. Д. Малаков. — K., 2009. — С. 220–223.
[48] Колишні назви київських вулиць, зазначені у цій графі, подаються за наступними довідниками: Пам’ятки Києва (за матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури Києва»). — K., 1998; Звід пам’яток історії та культури України: Київ. — Кн. 1. — Ч. 1. — K., 1999; Вулиці Києва / За ред. А. В. Кудрицького. — K., 1995.
[49] Берлінерштрасе — це, ймовірно, назва, надана німецькою військовою владою, оскільки цивільна окупаційна влада, хоча й знала її, але не акцептувала. Пор. ДАКО, ф. Р-2411, oп. 1, спр. 19, арк. 1; Київ 1939–1945: Post scriptum / Упор. Д. Малаков. — K., 2009. — С. 221.
[50] У німецькому документі згадується в цей час як вул. Виноградна (ДАКО, ф. Р-2354, oп. 1, спр. 40, арк. 126).
[51] ДАКО, ф. Р-2353, oп. 1, спр. 1, арк. б/№ (зворот титульного аркуша справи).
[52] Schobert, Eugen Ritter von (13.03.1883–12.09.1941) — кадровий військовий, генерал-полковник. Під час Першої світової війни воював у ранзі обер-лейтенанта на Західному фронті, серед численних нагород отримав прусський лицарський хрест з мечами дому Гогенцоллернів і баварський військовий орден Макса-Йозефа, який надавав йому дворянські привілеї і титул ріттера (лицаря). У Другій світовій війні брав участь у воєнних діях проти Польщі та Франції; у липні 1940 р. йому присвоєно звання генерал-полковника, з початком німецько-радянської війни командував 11-ю армією групи армій «Південь», яка брала участь у наступальних боях на Київ, загинув, потрапивши на мінне поле.
[53] Перша відома згадка під такою назвою (ДАКО, ф. Р-2353, oп. 1, спр. 11, арк. 185).
[54] Pankowerweg (від нім. Pankow — район Берліна) — назва, надана німецькою військовою владою.
[55] Перша відома згадка під такою назвою (ДАКО, ф. Р-2354, оп. 1, спр. 40, арк. 139).
[56] Thüringer Str. — назва, яку дала німецька військова влада.
[57] Перша відома згадка під такою назвою (ЦДАВО України, ф. 3206, оп. 5, спр. 12, арк. 11).
[58] Todt, Fritz (4.09.1891–8.02.1942) — німецький інженер, з 1921 р. член НСДАП, з 1931 р. — штандартенфюрер, згодом — обергруппенфюрер СА, з 1933 р. генеральний інспектор німецьких автошляхів, засновник військово-будівничої організації «Тодт» (1938), яка, крім будівництва, займалася ремонтом автошляхів, залізниць, мостів, широко використовуючи працю Примусових робітників, військовополонених, в’язнів концентраційних таборів. У березні 1940 р. Ф. Тодта призначено райхсміністром озброєння та амуніції.
[59] До 1955 р. всі назви охоплювали вулиці М. Грушевського, Володимирський узвіз і П. Сагайдачного.
[60] Вірогідно, так було названо військовою владою, що сприйняла потім і цивільна влада, сучасну вул. Шолуденка (Керосинну), де на розі з вул. Лагерною (нині Маршала Рибалка) під час окупації знаходилося київське відділення німецької Геодезичної служби військової картографії (Kriegskarten und Vermessungsamt Kiew).
[61] ДАКО, ф. Р-2411, оп. 1, спр. 19, арк. 3.
[62] Можливо, цю назву також дала німецька військова влада, перейменувавши вул. Казарменну (нині Рилєєва), яку акцептувала потім у своєму переліку її наступниця — цивільна влада.
[63] ДАКО, ф. Р-2411, оп. 1, спр. 19, арк. 7.
[64] Київ 1939–1945: Фотоальбом / Упор. Д. Малаков. — K., 2005. — С. 381.
[65] Себта Т. М. Вказ. праця. — С. 112.
[66] Хорошунова И. Второй год войны: Киевские записки // Єгупець. — 2002. — № 10. — С. 17.
[67] Себта Т. М. Вказ. праця. — С. 106–107.
[68] У «Проекті постійних назв вулиць м. Києва» 1944 р., який було подано на затвердження до РНК УРСР, передбачалося повернення у центральнім частині міста значної кількості колишніх до-більшовицьких назв, навіть багатьом вулицям пропонувалося дати нові українські назви: наприклад, пл. Спартака (колишня Миколаївська пл.) — майдан Франка, Комінтерну (кол. Безаківська) — Богдана Хмельницького, Поліни Осипенко (кол. Стрітенська) — Сагайдачного, К. Лібкнехта (кол. Левашовська, Шовковична) — Лесі Українки, Жертв Революції (кол. Трьохсвятительська) — Старо-Київська і т. д. (ЦДАВО України, ф. 2, оп. 7, спр. 773, арк. 182–194.)
[69] Вулиці Києва / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1995. — С. 11, 35, 44, 136, 142.

Tags:

Leave a comment