AMY (81412) wrote,
AMY
81412

Невідомий план Києва 1943 року. Ч. 1

Невідомий план Києва 1943 року

Тетяна Себта


[105]
Останнім часом помітно активізувалося вивчення історії Києва періоду його окупації в роки Другої світової війни. Проте і досі ця робота дослідників ускладнена з огляду на низку нез’ясованих питань, часто, здавалося б, найпростіших — час і місце розташування німецьких установ та інших об’єктів у місті, перейменування вулиць, співвіднесеність їхніх німецьких назв з довоєнними радянськими й сучасними тощо.

У зв’язку з цим дослідникам може стати в пригоді публікований тут план центральної частини тогочасного Києва (без околиць — Куренівки, Пріорки, Сирця, Пущі-Водиці, Деміївки, Голосієва, Корчуватого, Святошина й Дарниці). Завдяки позначенню на плані розташування установ німецької цивільної і військової влади та їхньому перелікові, що становить основну цінність цього документа, було визначено приблизну дату його створення. Ми виходили передусім з офіційних назв органів німецької цивільної адміністрації, зазначених у переліку під № 5, 36 і 38. Відомо, що з 1 січня 1943 року за наказом райхскомісара України адміністрації окружного й генерального комісарів мали називатися відповідно окружний комісар (Gebitskommissar) і генеральний комісар (Generalkommissar), попередні назви (гебітскомісаріат і генералкомісаріат) було заборонено використовувати. Усі вивіски, дороговкази, штемпелі, печатки мали містити назву посади: „генеральний комісар…”, „окружний комісар…”[1]. План відображає цю зміну назв, тож його укладено не раніше від січня 1943 року. Проте крім цієї нижньої межі датування, вдалося встановити й верхню межу — березень того ж року. Підставою для цього стало те, що на плані поміж шести центральних київських районів ще фігурує Печерський, ліквідований розпорядженням голови міста Києва № 16 від 16 березня 1943 року[2]. Таким чином, план датуємо січнем-березнем 1943 року.

На плані подано назви основних вулиць. Серед них знаходимо цілу низку нових, німецьких назв, наприклад, Айхгорнштрассе (Хрещатик), Ровноерштрассе (бульвар Шевченка), Горста Весселя (Шовковична) тощо. Як уважає Д. Малаков, німецькі назви київських вулиць з’явилися не пізніше 19 листопада 1941 року[3]. Роблячи такий висновок, дослідник покликається на інший план міста, де зазначено назви вулиць, зокрема й німецькі[4]. І хоч цей план не має дати, але в архівній справі, до якої він належить, є документ від 19 листопада 1941 року[5] з підшитим до нього переліком вулиць за районами — звідси й запропонована дата. Втім, на нашу думку, план з цим документом не пов’язаний, бо в жодному зі згаданих переліків не наведено німецьких назв вулиць.

Тим часом у Державному архіві Київської області ми виявили перелік вулиць міста Києва від 13 жовтня 1942 року[6]. У ньому вже згадуються всі німецькі назви вулиць, що є в плані, який публікуємо. Вказівку на приблизну дату зміни місцевих назв вулиць на німецькі дає і документація Оперативного штабу райхсляйтера Розенберга, що містився на бульварі Шевченка, 8. Так, у документі за 18 вересня 1942 року зазначено ще стару назву — „бульвар Шевченка, 8”[7], а не змінену — „Ровноерштрассе, 8”. Отже можна припустити, що цю вулицю німці перейменували у вересні-жовтні 1942 року. Не виключено також, що зміни в назвах вулиць було зроблено в кілька етапів.

Німецька цивільна влада в особі штадткомісара Києва та його адміністрації почала діяти в місті в січні 1942 р.[1*]. Можливо, перші перейменування відбулися вже тоді, у перші місяці року. Наприкінці червня в „Центральному віснику райхскомісара України” („Zentralblatt des Reichskommissars für die Ukraine”, далі — ZBL.RKU) було опубліковано наказ від 16 червня 1942 року щодо перейменування вулиць і площ. У ньому вимагалося змінювати лише більшовицькі й марксистські назви і заборонялося називати вулиці й площі іменами фюрера та інших вождів, а також іменами ще живих діячів Райху[8]. Тому, очевидно, масові перейменування припали на другу половину 1942 року.

Публікований план є друкарським відбитком (отже, мав бути тиражований не в одному примірникові). Друк темно-коричневого кольору (можливо, так змінилася з часом чорна фарба). Виконаний план у масштабі 1:25 000, розмір (у см) без берегів — 52,2×38,4, з берегами 56,5×42,4. Зберігається нині в Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України (Київ, 03110, вул. Солом’янська, 24) під № 538ск (кол. спецфонд).

Як зазначено на самому плані, його виготовила Київська геодезична служба військової картографії, що мала осідок у будинку на розі вулиць Керосинної (нині Шолуденка) і Лагерної (нині — Маршала Рибалка). Його надруковано на зворотному боці верхньої правої частини німецької кольорової топографічної карти Коростенського району Житомирської області, виданої ще в жовтні 1940 року, лист за № M-35-VI (Ost). Укладено план на високому професійному рівні. Усі об’єкти, позначені на ньому чорними квадратиками, відповідають своєму місцезнаходженню на місцевості. Публікацію доповнюємо п’ятьма таблицями, у яких дано переклад умовних позначень (табл. 1), переклад написів і скорочень (табл. 2), перелік об’єктів за планом (табл. 3), перелік об’єктів без підписів (табл. 4), перелік вулиць за планом (табл. 5).

[106, 107]


[108]

Таблиця 1

Умовні позначки
ОригіналПереклад
Eisenbahn
Straßenbahn
Durchgangsstraße
Dampferanlegestelle
Parkanlage
Wald
Friedhof
Judenfriedhof
Ufermauer
Залізничні колії
Трамвайні колії
Магістральна вулиця
Причал
Парк
Ліс
Кладовище
Єврейське кладовище
Набережна


Таблиця 2

Написи й скорочення
ОригіналПереклад, коментар
Bez[irk]
Botan[ischer] Garten
Brücke zerstört
Район
Ботанічний сад (нині ім. академіка О. Фоміна; закладений 1839 р., арх. О. Беретті)
Зруйнований міст (кол. міст ім. Євгенії Бош, 1925 р., підірваний під час відступу з міста останніх частин Червоної армії 19 вересня 1941 р.)
Chaussee
Dr. [Doktor]
Gr[osse]
Шосе
Доктор
Велика
Hafen
Hauptbahnhof
Heumkt. [Heumarkt]
Порт
Головний вокзал (залізнична станція Київ-Пасажирський)
Сінний базар
Insel Truchaniw
Judenmarkt
Strandbad
Труханів острів
Єврейський базар (Євбаз, або Галицький базар, на Галицькому майдані, нині — площа Перемоги)
Пляж
Str[asse]
v[on] Reichenau[2*] Brücke
zerstört
Zoo
Вулиця
Міст ім. фон Рейхенау (збудований німцями в районі сучасного мосту ім. Є. Патона)
Зруйновано
Зоопарк (заснований у місті 1908 р. як зоологічний сад, з 1913 р. — на сучасному місці, нині — пр. Перемоги, 32)
Herstellung u[nd] Druck: Kriegs-Karten-u[nd] Vermessungs-Amt Kiew Kerosinna-Ecke Lagernastr.Виготовлення і друк: Київська геодезична служба військової картографії на розі вулиць Керосинної і Лагерної
[109]

Таблиця 3

Перелік об’єктів
Німецька назва, перекладКоментар
1.Frontleitstelle
Штаб фронту
Колишній клуб „Металіст”, збудований коштом профспілки робітників- металістів (1931–1934 рр., арх. Я. Моисеєвич), перед війною — Будинок культури заводу „Більшовик” (Брест-Литовське шосе, 84-86)[9], нині — Палац культури ВО „Більшовик” (пр. Перемоги, 38)[10] та на території кол. Київської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), перед війною — Київська кіностудія (Брест-Литовське шосе, 110)[11], нині — Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. П. Довженка (пр. Перемоги, 44)[12].
2.Lazarett
Шпиталь
Колишня Єврейська лікарня, перед війною — Клінічна лікарня № 11 і клініки 2-го Медичного інституту (вул. 9-го Січня, кол. Боггоутівська, 1)[13]. Заснована 1861 р., спочатку містилася на вул. Воздвиженській, а з 1884 р. — на сучасному місці[14]. Як і всі київські лікарні, де під час окупації розташовувалися німецькі шпиталі згадані медичні заклади були у віданні Вермахту. при цьому їхня адреса зазначалася як Боггоутівська, 2[15]. Нині тут Київська обласна клінічна лікарня (Боггоутівська, 1).
3.Lazarett
Шпиталь
У приміщеннях кол. Київської дитячої лікарні ім. Калініна (Брест-Литовське шосе, 82)[16], сучасна територія Інституту отоларингології ім. О. С. Коломійченка (Зоологічна, 3). Ліворуч за консультаційною поліклінікою Інституту в безіменному провулку, що ідентифікується із зображеним на плані, міститься великий довоєнний будинок кол. лікарні, який досить добре зберігся й нині ремонтується.
4.Lazarett
Шпиталь
Шпиталь розташовувався з 1942 р. на території Політехнічного інституту[17]. перед війною — Київський індустріальний інститут (Брест-Литовський пр., 39), нині — Національний технічний університет України (пр. Перемоги, 37), у лівому крилі головного корпусу (1898–1902 рр., арх. І. Кітнер) та, ймовірно, у будинку № 1 (нині — житловий будинок).
5.Gebietskommissar
Окружний комісар (гебітскомісаріат)[3*]
Будинок колишньої Української академії радянської торгівлі ім. Сталіна, 1936–1939 рр., арх. Д. Дяченко (до 1985 р. — бул. Шевченка, 78)[18], нині тут Міністерство освіти і науки України (пр. Перемоги, 10).
6.Pokrowskij Kloster
Покровський монастир
Жіночий монастир, заснований 1889 р. великою княгинею О. Романовою, чинний як під час війни, так і нині (Бехтеревський пров., кол. Діонісівський, 15).
7.Entlausungsanstalt
Пункт дезінсекції
Ймовірно, у будинку на сучасній вул. Жилянській, 146. Тепер тут розміщується рекламна група „Відео-Інтернешнел Україна”.
8.Deutsche Schule
Німецька школа
Кол. Жіноча торговельна школа ім. П. Терещенко (1901 р., арх. П. Голландський), нині — факультет підвищення кваліфікації педагогічних працівників Київського міського педагогічного університету ім. Б. Грінченка (Воровського, 18/2)[19].
9.DRK Heim u[nd] Übernachtungsheim
Будинок Німецького Червоного Хреста й притулок
Оскільки представництво Німецького Червоного Хреста у своєму приміщенні утримувало притулок, тобто надавало місце для ночівлі, воно мало займати значні площі. На вул. М. Коцюбинського (кол. Тимофіївська) по парній стороні забудови, де воно містилося, якнайкраще цим потребам, на нашу думку, відповідав будинок колишньої 7-ї гімназії і 2-го реального училища (М. Коцюбинського, 12), збудований 1899 р. До революції будинок належав київському купцеві І гільдії Ф. Міхельсону й використовувався як прибутковий[20]. За даними на 3 березня 1942 р., тут були курси німецької мови[21], нині будинок належить Міністерству юстиції і в ньому працюють Київська державна нотаріальна контора й курси підвищення кваліфікації працівників юстиції Мін’юсту України. Також не виключаємо можливості, що представництво Німецького Червоного Хреста могло перебувати в сусідньому особняку (М. Коцюбинського, 8), 1865 р.[22], де на початку 1942 р. містилося Київське споживче кооперативне товариство „Залізничник” і Центральна поліклініка Південно-Західної залізниці („Залізнична поліклініка”)[23], нині тут — посольство Румунії.


[110]
10.Soldalenkino
Солдатський кінотеатр
До війни — кінотеатр ім. Т. Шевченка (Саксаганського, 102)[24], розрахований на 250 місць, під час війни кінотеатр № 7[25], нині — житловий будинок.
11.Arbeitsamt (Kunstinstitut)
Біржа праці (Художній інститут)
Кол. Духовна семінарія (1899–1901 pp., арх. Є. Морозов, будівництво під керівництвом арх. Є. Єрмакова), до війни — Художній інститут (Смирнова / Смирнова-Ласточкіна, кол. Вознесенський узвіз, 22), інші — Академія образотворчого мистецтва і архітектури (Смирнова-Ласточкіна, 20)[26].
12.Reichsverkehrs-Direktion Kiew
Київське відділення Імперської дирекції транспорту
Будинок (1887–1889 рр., арх. О. Гоген, інж. В. І. Куликовський). Управління Південно-Західної залізниці[27], яке міститься тут і нині (Лисенка, кол. Театральна, 6), тепер у підпорядкуванні Міністерства транспорту і зв’язку України.
13.Wladimir Kirche
Володимирський собор
Володимирський собор (1862–1882 рр., арх. О. Беретті; бул. Т. Шевченка, 20).
14.Griechisches Kloster
Грецький монастир
Греко-Синайський Свято-Катерининський чоловічий монастир (XVIII — 20-ті pp. XX ст.). Початки обителі сягають XVIII ст., коли грецький чернець (Євгеній поставив на території садиби київського грецького купця Остамагія Миколаєва[4*] дерев’яну церкву Св. Катерини, у 1739–1741 рр. збудовано кам’яну церкву, яку 1748 р. перетворено на грецький Катерининський монастир, з 1786 р. — ІІ класу, безпосередньо підпорядкований Синайській горі. Закритий на початку 1920-х рр. Дотепер від монастиря збереглися цокольний поверх кам’яної дзвіниці (1858 р., перебудована 1914 р., арх. В. Ейснер, наприкінці 1996 р. добудовано вежу зі шпилем) і колишній прибутковий будинок (1912 р., арх. В. Ейснер). В обох будинках міститься Головне управління Національного банку України по Києву та Київській області (Контрактова пл., 2-б)[28].
15.Andrijwski Kirche
Андріївська церква
Андріївська церква (закладена 1744 р., зведена в 1747–1703 рр., арх. Б. Растреллі; Андріївський узвіз, 23).
16.Sophien Kloster
Софійський монастир
Архітектурно-історичний комплекс XI–XIX ст. світового значення, до війни — Державний архітектурно-історичний Софійський музей, нині — Національний архітектурно-історичний заповідник „Софія Київська” (Володимирська, 24).
17.Bogdan Chmelnizky Denkmal
Пам’ятник Богдану Хмельницькому
Споруджений 1888 р. (скульп. М. Микешин, гранітний постамент арх. В. Ніколаєва).
18.Hotel Hamburg (Kiew)
Готель „Гамбург" (Київ)
Кол. „Номери Ільїнської“ (триповерховий будинок 1880 р., арх. О. Шиле), ще три поверхи добудовано в 1912–1913 рр., відтоді нова назва — готель „Прага“. У радянські часи: до війни — готель „Червоний Київ”[29] після війни — „Київ“, „Театральний” (інший корпус цього готелю містився на вул. Леніна, 17), нині — один з корпусів готелю „Санкт-Петербург” (Володимирська, 36)[30].
19.Goldenes Тоr
Золоті Ворота
Давньоруська пам’ятка XI ст., над залишками якої 1982 р. збудовано захисний павільйон (проект арх. Є. Лопушинської, М. Холостенка і док. іст. наук С. Висоцького; Володимирська, 40-а).
20.Operahaus
Оперний театр
Колишній Міський театр (1897–1901 рр., арх. В. Шретер), до війни — Театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, нині — Національна опера України ім. Т. Шевченка (Володимирська, 50).
21.Deutsches Kaffechaus
Німецька кав’ярня
У довоєнний і післявоєнний час — ресторан „Театральний” в однойменному готелі (Леніна, 17)[31], до революції — колишній готель „Франсуа” (1890 р.), у якому потім розмішувалися театри „Арлекін“ і „Кабаре кривого Джиммі“[32]. У наш час будинок відреставровано, добудовано два поверхи й тепер у ньому міститься бізнес-центр „Леонардо" (Володимирська, 52/17), який займає також будинок на вул. Б. Хмельницького, 19.
22.Universität
Університет
Нині Національний університет ім. Т. Шевченка (1837–1843 рр., арх. В. Беретті; Володимирська, 60).


[ Продовження статті ]
[ Закінчення статті ]

——————————
Себта Т. Невідомий план Києва 1943 року // Пам'ятки України: історія та культура. — 2007. — № 1. — С. 105–117.



[115]
Примітки:

[1] Наказ від 4 листопада 1942 р. — IIс 2481 (ZBL.RKU. — Rowno, den 28.11.1942. — № 30. — S. 473) // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі — ЦДАВО України). — ф. 2077. — оп. 1. — спр. 10. — Арк. 124.
[2] Державний архів Київської області (далі — ДАКО) — ф. Р-2356. — оп. 1. — спр. 165. — арк. 1.
[3] Малаков Д. Київ. 1939–1945: Фотоальбом. — К, 2005. — С. 272.
[4] ДАКО. — ф. Р-2356. — оп. 1. — спр. 50. — арк. 57.
[5] Там само. — арк. 3.
[6] Там само. — ф. Р-2411. — оп. 1. — спр. 19. — арк. 1–8зв.
[7] ЦДАВО України. — ф. 3676. — оп. 1. — спр. 62. — арк. 16.

[116]
[1*] Першим штадткомісаром Києва був обербюргермайстер Рогауш (Rogausch). Одне з перших оголошень за його підписом з’явилося в середині січня 1942 р. (Нове українське слово. — 1942. — 13 січ. — С. 4.)
[8] ZBL.RKU. — Rowno, den 30.06.1942. — № 8. — S. 160 (ЦДАВО України. — ф. 2077. — оп. 1. — спр. 10. — арк. 42зв.)
[2*] Walter von Reichenau (8.10.1881, Карлсруе — 17.01.1942, Полтава) — кадровий військовик. генерал-фельдмаршал Вермахту, командувач з грудня 1941 р. групи армій „Південь“, загинув під час авіанальоту (Enzyklopädie des Nationalsozialismus / Hrg. von W. Benz, H. Graml, H. Weiß. — München, 2001. — S. 873).
[9] Радянська Україна: Довідник. — K., 1940. — C. 296.
[10] Київ: Енциклопедичний довідник. — К., 1981. — С. 448; Звід пам’яток історії та культури України: Київ; Енциклопедичне видання. — K., 1999. — Кн. 1. — Ч. 1. — С. 471.
[11] ДАКО. — ф. Р-2356. — оп. 13. — спр. 32. — арк. 6.
[12] Звід пам’яток історії та культури України. — Кн. 1. — Ч. 1. — С. 467, 468.
[13] Радянська Україна. — С. 291, 298; Київ — червона столиця Радянської України. — K., 1935. — С. 94.
[14] Звід пам’яток історії та культури України. — Кн. 1. — Ч. 1. — С. 476.
[15] ДАКО. — ф. Р-2356. — оп. 2. — спр. 11. — арк. 113.
[16] Радянська Україна. — С. 298.
[17] Київський політехнічний інститут: Нариси історії. — K., 1995. — С. 78, 319.
[3*] Гебітскомісаріат — адміністрація окружного комісара, у даному разі — Київської округи, створеної після передачі 20 жовтня 1941 р. правобережної частини Київської області німецькому цивільному управлінню. Київська округа включала чотири сільські райони — Київський. Бородянський, Бишівський і Макарівський. Гебітскомісарами, тобто окружними комісарами, послідовно були — реґірунґсрат Шенк (Schenk), нахвуксфюрер Гандтке (Handtke) і, з 13 травня 1943 р. — реґірунґсрат Вальтер Беренс (Walter Behrens) (ЦДАВО України. — ф. 3206. — оп. 1. — спр. 83. — арк. 9, 9зв.; спр. 106. — арк. 7; оп. 2. — спр. 19. — арк. 34; Нове українське слово. — 1943. — 13 трав. — Ч. 111 (429). — С. 3).
[18] Обліковий паспорт пам’ятки архітектури „Українська академія радянської торгівлі ім. Сталіна” Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури і заповідних територій; Ржетицький П. Будівництво торговельної академії ім. Сталіна в Києві // Соціалістичний Київ. — 1937. — № 12. — С. 19, 20; Рабінович Я. 3. Торгова академія ім. Й. В. Сталіна в Києві // Архітектура Радянської України. — 1938. — № 8. — С. 13–15.
[19] Звід пам’яток історії та культури України. — Кн. 1. — Ч. 1. — С. 296.
[20] Там само. — С. 501, 502; Київ: Енциклопедичний довідник. — С. 318.
[21] ДАКО. — ф. Р-2356. — оп. 2. — спр. 11, — арк. 6.
[22] Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. — K., 2004. — С. 381–383.
[23] ДАКО. — ф. Р-2356. — оп. 1. — спр. 65. — арк. 38зв; оп. 2. — спр. 11. — арк. 6.
[24] Радянська Україна. — С. 294.
[25] ДАКО. — ф. Р-2356. — оп. 13. — спр. 17-б. — арк. 6; спр. 32. — арк. 5.
[26] Звід пам’яток історії та культури України. — Кн. 1. — Ч. 1. — С. 353, 354.
[27] Позняк П., П’ятериков С. Київ: погляд через століття. — C. 149.
[4*] У Сементовського — Астаматий Николаевич Стомати (Сементовский Н. Kиев: Его святыни, древности, достопамятники. — K., 1900. — С. 269); у „Зводі пам’яток…“ — Астоматіос Тіматі (Звід пам’яток історії та культури України. — Кн. 1. — Ч. І. — С. 481).
[28] Сементовский Н. Kиев. — С. 269; Київ: Провідник / Ред. Ф. Ернст. — K., 1930. — С. 571, 572; Кальницкий М. Знакомьтесь — Киев: Подол: Путеводитель. — K., 1996. — С. 33; Звід пам’яток історії та культури України. — Кн. 1. — Ч. 1. — С. 481, 482.
[29] Київ — червона столиця Радянської України. — С. 58.
[30] Звід пам’яток історії та культури України. — Кн. 1. — Ч. 1. — С. 256, 257; Пам’ятки Києва: (За матеріалами „Зводу пам’яток історії та культури Києва“). — K., 1998. — С. 138, 139.
[31] Киев: Справочник-путеводитель. — K., 1954. — C. 272.
[32] Київ: Енциклопедичний довідник. — С. 588.
Tags: Улицы Киева
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments