?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Топонімія Києва і Рівного у 1941–1944 рр.: тенденції і характер перейменувань. Ч. 2 - AMY
81412
81412
Топонімія Києва і Рівного у 1941–1944 рр.: тенденції і характер перейменувань. Ч. 2

Топонімія Києва і Рівного у 1941–1944 рр.: тенденції і характер перейменувань

Тетяна Себта

[ Початок статті ]

[42]
У цей час Київ стає осідком трьох цивільних німецьких адміністрацій — міського комісара (штадткомісар), окружного і генерального комісарів (гебітскомісар і генералкомісар). Гебітскомісар не мав впливу на життя міста, оскільки опікувався Київською сільською округою у складі Бишівського, Бородянського, Київського та Макарівського районів[26]. Реальною німецькою цивільною владою у Києві був штадткомісар[27], діяльність якого, проте, підпорядковувалася генерал-комісару[28]. Останній очолював Київську генеральну округу, яка з 1 вересня 1942 року стала охоплювати Київську і Полтавську області.

На момент приходу до влади німецької цивільної адміністрації топонімія Києва була розбалансованою — офіційно не усунуті більшовицькі назви, стихійно відроджені історичні та колишні царські назви[29]. Німецька цивільна влада у царині міських топонімів стала на ґрунт довоєнної топонімії, не сприйнявши ні напрацювання відділів КМУ, ні стихійні відродження у побуті колишніх назв, ні нововведення німецької військової влади. Остання у короткий період свого господарювання у місті здійснила на свій розсуд перейменування київських вулиць на німецькі без погодження з КМУ, але і не заважаючи тій розробляти власні проекти перейменувань місцевих топонімів.

Про це свідчить той факт, що ще у жовтні 1941 року[30] колишня Левашовська (Шовковична, перед війною К. Лібкнехта) мала назву Горста Весселя[31], а наприкінці листопада того ж року вул. Рози Люксембург (суч. Липська) вже називалася Тюрінгерштрасе[32]. До перейменованих вулиць військовою владою можна віднести й Липський провулок, який отримав назву Панковервеґ[33]. на честь одного з берлінських районів Панков. Які ще вулиці було перейменовано у цей час німецькою військовою владою, за браком документів встановити важко. Але ці випадки ясно свідчать, що вона таки змінювала топонімію міста і перейменовувала насамперед вулиці її адміністративного центру, яким був Печерськ — район Липок, не втручаючись у плани КМУ щодо перейменування місцевих назв, але й не повідомляючи її про свої зміни.

Перші перейменування вулиць і площ Києва, здійснені окупаційною цивільною владою, відбулися приблизно у квітні-жовтні 1942 року, оскільки в одному з листів керівника Печерської райуправи Києва до адміністрації штадткомісара від 28 березня 1942 року зазначається, що наразі відбувається погодження «Інспекції впорядкування Міської управи з п. Роґаушем[34] назв вулиць Печерського району, а тому надіслати зараз список вулиць за новою та старою назвою не маємо змоги»[35]. І тільки 22 жовтня 1942 року інспектор міського господарства Київської міської управи повідомив Печерську райуправу про зміну назв вулиць у районі, а саме Січневого повстання (суч. І. Мазепи та Лаврська) на Ріттер фон Шобертштрасе, Чекістів (суч. Пилипа Орлика) — Ґотенштрасе, Виноградна — Варегерштрасе, Цитадельна — вул. Шеделя, Хрещатик — Айхгорнштрасе; К. Лібкнехта (суч. Шовковична) — Горст Вессельштрасе; Кірова (суч. М. Грушевського) — др. Тодтштрасе, Кріпосний завулок — Фестунґштрасе; Рози Люксембург (суч. Липська) — Дойчештрасе[36].

Повну уяву про офіційні перейменування, здійснені у Києві німецькою цивільною владою станом на жов тень 1942 року, дає нам німецькомовний перелік вулиць Києва від 13 жовтня 1942 року[37]. У ньому знаходимо 12 вулиць з новими німецькими назвами, у тому числі й вищезгадані. Як і у випадку німецької військової влади, зміни торкнулися, головним чином району зосередження і проживання німців, яким стали Липки на Печерську. Адже тут знаходилися адміністрації генерального і міського комісарів, відповідно на сучасній Банковій, 11, де нині Адміністрація Президента, й Богомольця, 4, де сьогодні розміщується Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця. У колишньому будинку Червоної Армії та Флоту (нині Центральний будинок офіцерів Збройних сил України) на сучасній вул. М. Грушевського, 30/1 знаходилася міська комендатура, у колишньому клубі НКВС (суч. Київський академічний театр юного глядача на Липках) на вул. Липській, 17 — німецький кінотеатр, а в особняках на вул. М. Грушевського, 20/1 і 22/7 — солдатський гуртожиток № 1[38]. Крім того, Липки стали німецьким районом у повному розумінні цього слова. З найкращих житлових будинків було відселено їхніх мешканців, а звільнені квартири зайняли німці[39]. Тому перейменування вулиць у цьому районі стало одним із засобів вибудовування окупаційною владою на київських пагорбах своєї малої батьківщини.

Найбільше у переліку від 13 жовтня 1942 року вражає перевага радянських назв — Леніна (Б. Хмельницького), Менжинського (Дмитрівська), Калініна (Софіївська), К. Маркса (Городецького), Шолом-Алейхема (Костянтинівська)[40]. При цьому багато вулиць, яким у 1941 році було повернуто райуправами історичні назви, носять знову радянські. Так само радянськими залишилися назви районів, наприклад, Сталінський район (Деміївський)[41]. Цікаво, що без змін залишилася і назва площі III Інтернаціоналу (Європейська площа), котру 1941 року планувалося перейменувати на майдан А. Гітлера. І тільки шість історичних найменувань вулиць повернула німецька цивільна влада — Велика Васильківська, Лютеранська, Мала Підвальна, Михайлівська, Московська і Протасів Яр[42].

Проте процес перейменування вулиць на цьому не завершився. Наприкінці 1942 року з'являється ще три вулиці з німецькими назвами — Ровноерштрасе (з нім. Рівненська, до війни і нині бульварі Шевченка), Бангофштрасе (з нім. Вокзальна, до війни Комінтерна, суч. С. Петлюри) і Театерштрасе (кол. Леніна, суч. Б. Хмельницького). Крім того, з’являються вулиці Володимира Антоновича (суч. О. Гончара) і Тараса Шевченка (суч. Л. Толстого), тобто нові українські назви, а також історичні назви деяких центральних вулиць, як-то: Володимирська, Бульварно-Кудрявська(суч. Воровського), Велика Житомирська, Стара Житомирська (суч. Дегтярівська), Еспланадна (суч. Суворова) і т. д.[43] Процес перейменування вулиць не зупинявся, а відбувався далі у бік повернення старих найменувань подальшого надання нових німецьких назв.

[43]
Нові топоніми Києва (вересень 1941 — квітень 1943 p.)[44]
Нова назваКолишні та сучасна назвиХронологічні межі перейменування
Українські назви
1.вул. Володимира Антоновичакол. Маловолодимирська, з 1911 р. — Столипінська, з 1919 р. — В. Гершуні, з 1937 р. — Ладо Кецховелі, з 1939 р. — В. Чкалова, з 1996 р. — Олеся Гончаражовтень-грудень 1942
2.вул. Тараса Шевченкакол. Караваївська, з 1919 р. — Льва Толстогожовтень-грудень 1942
Перекладні назви (калька з місцевих назв)
3.Фестунґсґасе (Festungsgasse)Кріпосний провулокквітень-жовтень 1942
4.Лемберґерштрасе (Lemberger Str.)кол. Львівська, у 20-х — Троцького, з 1929 р. — Артемажовтень-грудень 1942
5.Лютерштрасе (Luther Str.)в 1919–1992 рр. — Енгельса, до 1919 р. і суч. з 1992 р. — Лютеранськадо 13.10.1942
Назви на честь відомих киян німецького походження
6.Шедельштрасе[45] (Schedel Str.)Цитадельна, у 1940–1941 pp. — Червоних зв'язківцівквітень-жовтень 1942
Німецькі назви
7.Айхгорнштрасе (Eichhorn[46] Str.)Хрещатик (у 1919–1937 рр. — Воровського)квітень-жовтень 1942
8.Бангофштрасе (Bahnhof Str. — Вокзальна)кол. Безаківська, 1919–2009 рр. - Комінтерна, з 2009 р. — Симона Петлюрижовтень-грудень 1942
9.а) Берлінерштрасе[47] (Berliner Str. — Берлінська);
б) Інститутська
в 1919–1941 рр. — 25 Жовтня, в 1944–1993 рр. — Жовтневої революції, до 1919 р. і з 1993 р. — Інститутськаа) до 13.10.1942
б) жовтень-грудень 1942
10.Бісмаркштрасе (Bismarck Str.)кол. Банкова, в 1919–1938 рр. — Комуністична, в 1938–1992 рр. — Орджонікідзе, з 1992 р. — Банковадо 13.10.1942
11.Вареґерштрасе (Waräger Str. — Варязька)кол. Виноградна, з 1946 р. — О. Богомольця27.06.1942[48]13.10.1942
12.Горст Вессельштрасе (Horst Wessel Str.)кол. Левашовська, у 1919–1993 рр. — К. Лібкнехта, з 1993 р. — Шовковичнакінець вересня—жовтень 1941 р.[49]
13.Ґотенштрасе (Goten Str. — Ґотська)кол. Єлизаветинська, в 1919–1938 рр. — Гната Михайличенка, в 1938–1993 рр. — Чекістів, з 1993 р. — П. Орликаквітень-жовтень 1942
14.Ріттер фон Шобертштрасе (Ritter von Schobert[50] Str.)кол. Микільська, у 1919–2007 рр. — Січневого повстання, суч. — І. Мазепиквітень 1942 — 20.07.1942[51]
15.Ровноерштрасе (Rownoer Str. — Рівненська)кол. Бібіковський бульвар, з 1919 р. — бульвар Т. Шевченкажовтень-грудень 1942
16.а) Панковервеґ (Pankowerweg);
б) Поліцайвеґ (Polizeiweg — Поліційна)
Липський провулок, у 1919–1944 рр. — Бориса Донськогоа) до 4.07.1942[52]
б) 5 липня-грудень 1942
17.Театерштрасе (Theater Str. — Театральна)кол. Фундукліївська, у 1919–1993 рр. — Леніна, з 1993 р. — Б. Хмельницькогожовтень-грудень 1942
18.а) Тюрінгерштрасе (Thüringer Str.);
б) Дойчештрасе (Deutsche Str. — Німецька)
кол. Липська, Катерининська, у 1919–1993 рр. — Р. Люксембург, з 1993 р. — Липськаа) до 28.11.1941[53]
б) квітень-жовтень 1942
19.Д-р Тодтштрасе (Dr. Todt[54] Str.)кол. Олександрівська, у 1919–1934 рр.  Революції, в 1934–1991 рр. — С. Кірова, з 1991 р. — М. Грушевського[55] квітень-жовтень 1942
20.Фермесунґсштрасе[56] (Vermessungsstrasse — Геодезична)у квадраті L6[57] (район сучасних вулиць А. Ісаакяна, Шолуденка, пр. Перемоги, вул. Борщагівської, пр. Повітрофлотського і вул. Чорновола)до 13.10.1942
21.Цвайте-Реджімент-Інфантеріштрасе[58] (2. Regiment Infanterie Str. — Другого піхотного полку)у квадраті К 2[59] (район суч. вул. Петропавлівської, Шполянської, Рилєєва, Захарівської, О. Теліги, Фрунзе та О. Терьохіна)до 13.10.1942


[44]
Подвійні німецькі назви деяких вулиць, наведених у таблиці, свідчать про те, що перша назва була надана німецькою військовою владою, а друга — німецькою цивільною владою. Більше того, якщо уважно проаналізувати останню колонку хронологічних меж, побачимо, що назви, надані військовою владою, діяли приблизно до початку липня 1942 року (див. Панковервеґ). Так само приблизно на липень 1942 року припадає перейменування вулиці Ріттер фон Шобертштрасе.


На вул. Прорізній. Київ, 1943 р. (Alexander Fisher Collection, A. Rudakov, Melbourne, Australia)

Усі німецькі назви були символічними (однак і українські так само). Навіть, здавалося б, такі нейтральні, як Бангофштрасе (Вокзальна), Театерштрасе (Театральна) або Ровноерштрасе (Рівненська) відносилися до них, бо вони, хоч і не мали ідеологічного навантаження, творили проте завдяки мові німецький культурний простір, що робило їх чужими і ворожими для місцевого населення. Варто зауважити, що назви Бангофштрасе та Театерштрасе були по суті досить вдалими, бо перша вела до залізничного вокзалу, а друга об'єднувала два театри — колишній театр Бергоньє (суч. Національний академічний театр російської драми ім. Л. Українки) та Оперний театр.

Інше, що кидається в очі, — це перевага назв на честь нацистських героїв — д-ра Тодта, Горста Весселя, Ріттера фон Шоберта та історичних постатей Німеччини, як Бісмарк, Айхгорн, чиї імена активно експлуатувала нацистська пропаганда. Як це схоже на радянську систему, котра центральні вулиці й площі Києва перетворила на пантеон своїх «святих» — Леніна, Артема, Ладо Кецховелі, Воровського, Фрунзе та ін. Це — зайвий доказ старої істини — методи тоталітарних систем за відмінності ідеологій не відрізняються одна від одної.

З іншого боку, помітно намагання німецької влади, ймовірно, не без впливу місцевої влади, зберегти автентичність деяких київських топонімів шляхом перекладу їх на німецьку мову. Це вулиці Львівська (суч. Артема), Лютеранська (кол. Енгельса) та Кріпосний провулок, котрі, по суті, зберегли свої назви, але у німецькому звучанні — Лембергерштрасе, Лютерштрасе, Фестунґсґассе. Наявність двох українських назв та назви на честь відомого київського архітектора німецького походження — Й. Шеделя свідчить про співпрацю місцевого управління з німецькою цивільною владою у справі топонімічних перейменувань.


Радянська пропагандистська фальшивка: «Von Schleifer Platz / Площадь фон Шлейфера». Київ, листопад 1943 р. (Київ 1939–1945: Фотоальбом… — С. 381). Кол. Миколаївська площа (у 1919–1944 рр. пл. Спартака, з 1944 р. — I. Франка) названа, начебто, німцями на честь київського архітектора німецького походження Г. П. Шлейфера (1855–1913), під керівництвом якого споруджено будинок кол. Театру Соловцова (нині Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка), що стоїть на цій площі. За окупації всі таблички з назвами вулиць у Києві були двомовними (німецькою і українською), виготовлені з металу, емальовані, за формою видовженого прямокутника, на білому тлі напис синього кольору. Тут все навпаки: матеріал — папір або картон, форма — широкий прямокутник, мова — російська (!). Крім того, сумнів викликає частка фон, яка у німецьких прізвищах вказує на знатність роду. Архітектор Шлейфер цієї частки у прізвищі не мав. Якби це була німецька ініціатива, площа звалася б «Шлейфер Плац». За допомогою частки фон також передається родовий відмінок, тому «майстри» фальсифікації, не добре орієнтуючись у тонкощах німецької мови, передали родовий відмінок — площа (кого/чого?) Шлейфера — часткою фон.

Перейменування німецької влади взяли гору над ініціативами української допоміжної влади. Ініціатором офіційних перейменувань у Києві була німецька окупаційна цивільна влада в особі адміністрації штадткомісара Києва, яка не допустила у цю царину втручання КМУ. Це було викликано, у першу чергу, кількома хвилями масових арештів, проведених у грудні 1941 року та лютому 1942-го проти національно свідомих, активних українців. їхніми жертвами стали, зокрема, головний редактор газети «Українське слово» Іван Рогач, член редакції Олена Теліга, ряд працівників КМУ на чолі з його головою Володимиром Багазієм та ін. Саме цим пояснюється зупинення процесу перейменування з боку КМУ, так активно розпочатого восени 1941 року, і введення на початок 1943 року в офіційний обіг лише частини коричних топонімів при наявності ще значної кількості радянських назв.

[45]
Очевидним також є те, що німецька влада крок за кроком все більше сприймала саме історичні топоніма не радянські[60]. На це впливало, по-перше, масове використання їх у щоденному побуті городянами і по-друге — підтримка його місцевим управлінням в оголошеннях, офіційному листуванні, зверненнях і т.д. Звідси виникає цілком логічне запитання, а як же реагувала місцева влада на численні німецькі зміни у топонімії міста? Як це не дивно звучить, вона їх ігнорувала. Місцева влада (як райуправи, так і КМУ) у своїй документації і, головне, офіційних об'явах продовжувала послуговуватися місцевими назвами, як правило, поновленими старими найменуваннями, а не новими німецькими. Для них Хрещатик залишався Хрещатиком, а не Айхгорнштрасе, колишня вул. Орджонікідзе була Банківською, а не Бісмаркштрасе, суч. вул. М. Грушевського — Олександрівською, а не д-ра Тодта і т. д.[61]

На прикладі топонімічних змін у Києві під час нацистської окупації чітко вимальовується картина існування у місті двох окремих громад, двох світів, змушених не зі своєї волі співіснувати між собою — німецької і української. Німці вибудовували для себе свій німецький світ, українська влада, наскільки це було можливо у тих умовах, відстоювала свою ідентичність, свій світ, але вже не брала на себе ініціативу вносити нові зміни у топонімію міста. Українські сили у Києві, як внутрішній чинник перейменування місцевих топонімів, були підірвані і залякані масовими арештами грудня 1941 — лютого 1942 року.

[ Закінчення статті ]

——————————
Себта Т. Топонімія Києва і Рівного у 1941–1944 рр.: тенденції і характер перейменувань // Пам'ятки України: історія та культура. — 2013. — № 4 (187). — квітень. — С. 38–51.



[50]
Примітки:

[26] ЦДАВО України. — Ф. 3206. — Оп. 1. — Спр. 106. — Арк. 8.
[27] Уповноваженим міським комісаром став обербургомістр Фрідріх Роґауш (5.10.1886–?). Він прийняв цю посаду наприкінці листопада 1941 р. від в. о. міського комісара Мусса і займав її до липня 1942 р. У першій половині липня 1942 р. Ф. Роґауша змінив нахвуксфюрер Берндт (ВАВ. — SSO/SS. — F. Rogausch, 5.10.1886; Нове українське слово. — Київ, 30 липня 1942. — № 174 (189). — С. 4).
[28] Генеральним комісаром Київської генеральної округи з 11 лютого 1942 р. був Вальдемар Маґунія (1902–1974) — ґауамтсляйтер, президент ремісничої палати Східної Пруссії. До нього з грудня 1941 р. цю посаду обіймав в. о. генерального комісара бригадефюрер СА Гельмут Квіцрау (1899–?) (ЦДАВО України. — Ф. КМФ-8. — Оп. 1. — Серія Т-454. — Ролик 94. — Кадр 973; ВАВ. — SA-P. — H. Quitzrau: 27.09.1899; ВАВ. — PK. — W. Magunia: 8.12.1902; Нове українське слово. — Київ, 10.01.1942. — С. 4; Deutsche Ukraine-Zeitung. — Luzk, den 12.02.1942. — S. 3).
[29] Список вулиць, завулків та майданів м. Києва з розподілом на пояси // Українське слово. — Київ, 29.11.1941. — Чис. 70. — С 4.
[30] ДАКО. — Ф. Р-2353. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. б/н (зворот титульного аркуша справи).
[31] Горст Вессель (1907–1930) — керівник одного із загонів СА, член НСДАП з 1926 p., розстріляний внаслідок внутрішніх партійних суперечок. Його смерть було використано у пропагандистських цілях — з нього було зроблено політичного мученика нацистського руху. Написана Г. Весселем пісня, яка вперше з'явилася 23 вересня 1929 р. у газеті «Анґріфф», отримала після смерті автора назву «Пісня Горста Весселя» та стала партійним гімном нацистів.
[32] ЦДАВО України. — Ф. 3206. — Оп. 5. — Спр. 12. — Арк. 11.
[33] ДАКО. — Ф. Р-2354. — Оп. 1. — Спр. 40. — Арк. 139.
[34] Фрідріх Роґауш (5 жовтня 1886–?) — перший штадткомісар Києва, прийняв цю посаду наприкінці листопада 1941 р. від в. о. міського комісара Муса, приблизно у першій половині липня 1942 р. його змінив на цій посаді нахвуксфюрер Берндт (ВАВ. — SSO/SS; Нове українське слово. — Київ, 30 липня 1942. — № 174 (189). — С. 4).
[35] ДАКО. — Ф. Р-2361. — Оп. 1. — Спр. 16. — Арк. 195.
[36] ДАКО. — Ф. Р-2361. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 80–81.
[37] ДАКО. — Ф. Р-2411. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 1–7, 8зв. Перелік відноситься до плану Києва (М 1:25000), розділеного на квадрати, де вгорі та внизу позначені латинські літери, а ліворуч та праворуч — цифри (ДАКО. — Ф. Р-2354. — Оп. 1. — Спр. 45. — Арк. 9).
[38] Себта T. М. Невідомий план Києва… — С. 112.
[39] Хорошунова И. Второй год войны: Киевские записки // Єгупець. — 2002. — № 10. — C. 17.
[40] ДАКО. — Ф. Р-2411. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 2, 4.
[41] Там само. — Арк. 6.
[42] Там само. — Арк. 4–7.
[43] Там само. — Ф. Р-2359. — Оп. 3. — Спр. 3. — Арк. 24–26.
[44] Таблицю складено за: ДАКО. — Ф. Р-2359. — Оп. 3. — Спр. 3. — Арк. 24–26; там само.  — Ф. Р-2411. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 1–8 зв.; там само. — Ф. Р-2361. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 80-81; Себта Т. М. Невідомий план Києва… — С. 106–107; Київ 1939–1945: Фотоальбом… — С. 381; Київ 1939–1945: Post scriptum… — C. 220–223; Вулиці Києва: Історичні та нові назви (1990–2009 роки) / Олексій Мужилко. — Вип. 2. — K., 2010. — 104 с.
[45] Шедельштрасе — вулиця названа на честь Йоганна Готфріда Шеделя (1680–1752), німецького архітектора, який з 1713 р. працював у Росії, спочатку у Санкт-Петербурзі, потім у Москві, а з 1731 р. — у Києві. Найвідоміша його будівля — Велика лаврська дзвіниця (1731–1745) Києво-Печерської лаври.
[46] Герман фон Айхгорн (1848–1918) — фельдмаршал, командувач німецьких окупаційних військ в Україні 1918 p., убитий у Києві російським есером Донським.
[47] Берлінерштрасе — назва, надана, ймовірно, німецькою військовою владою, оскільки цивільна окупаційна влада до переліку вулиць від 13.10.1942 під такою назвою її не включила (ДАКО. — Ф. Р-2411. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 1; Київ 1939-1945: Post scriptum… — С. 221).
[48] У німецькому документі згадується ще як вул. Виноградна (ДАКО. — Ф. Р-2354. — Оп. 1. — Спр. 40. — Арк. 126).
[49] Згадується у пам'ятці військового коменданта Києва, виданій для військовослужбовців наприкінці вересня — у жовтні 1941 р. (ДАКО. — Ф. Р-2353. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. б/н (зворот титульної сторінки справи).
[50]
[50] Євген фон Шоберт, лицар (1883–1941) — кадровий військовий, генерал-полковник. Під час Першої світової війни воював у ранзі обер-лейтенанта на Західному фронті, серед числених нагород отримав прусський лицарський хрест з мечами дому Гогенцоллернів і баварський військовий орден Макса Йозефа, який надавав йому дворянські привілеї і титул лицаря, у Другій світовій війні брав участь у воєнних діях проти Польщі й Франції; у липні 1940 р. отримав звання генерал-полковника, з початком німецько-радянської війни командував 11-ю армією групи армій «Південь», яка брала участь у наступальних боях на Київ, загинув, потрапивши на мінне поле.
[51] Перша відома згадка під такою назвою (ДАКО. — ф. Р-2353. — оп. 1. — спр. 11. — арк. 185).
[52] Перша відома згадка під такою назвою (ДАКО. — ф. Р-2354. — оп. 1. — спр. 40. — арк. 139).
[53] Перша відома згадка під такою назвою (ЦДАВО України. — ф. 3206. — оп. 5. — спр. 12. — арк. 11).
[54] Фріц Тодт (1891–1942) — німецький інженер, райхсміністр озброєння та амуніції з березня 1940 р., в НСДАП з 1921 р., штандартенфюрер з 1931 р., потім обергруппенфюрер СА, з 1933 р. генеральний інспектор німецьких автошляхів, засновник військово-будівничої організації «Тодт» (1938), котра, крім будівництва, займалася ремонтом автошляхів, залізниць, мостів, широко використовуючи працю примусових робітників, військовополонених, в'язнів концентраційних таборів.
[55] До 1955 р. всі назви охоплювали сучасні вулиці М. Грушевського, Володимирський узвіз і П. Сагайдачного.
[56] Вірогідно, назва, надана військовою окупаційною владою вул. Керосинній (суч. Шолуденка), де на розі з вул. Лагерною (суч. Маршала Рибалка) під час окупації знаходилося київське відділення німецької Геодезичної служби військової картографії (Kriegskarten- und Vermessungsamt Kiew). На плані січня-березня 1943 р. вона має свою історичну назву Керосинна (Себта Т. М. Невідомий план Києва… — С. 106–107).
[57] ДАКО. — ф. Р-2411. — оп. 1. — спр. 19. — арк. 3; там само. — ф. Р-2354. — оп. 1. — спр. 45. — арк. 9.
[58] Можливо, так було перейменовано військовою владою вул. Казарменну (суч. Рилєєва).
[59] ДАКО. — ф. Р-2411. — оп. 1. — спр. 19. — арк. 7; там само. — ф. Р-2354. — оп. 1. — спр. 45. — арк. 9.
[60] Себта Т. М. Невідомий план Києва… — С. 106–107; Київ 1939–1945: Post scriptum… — C. 220–223.
[61] ДАКО. — ф. Р-2354. — оп. 1. — спр. 18. — арк. 3, 5, 10; Нове українське слово. — Київ, 1.11.1942. — С. 4; Нове українське слово. — Київ, 23.12.1942. — С. 4.

Tags:

Leave a comment