?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Топонімія Києва і Рівного у 1941–1944 рр.: тенденції і характер перейменувань. Ч. 3 - AMY
81412
81412
Топонімія Києва і Рівного у 1941–1944 рр.: тенденції і характер перейменувань. Ч. 3

Топонімія Києва і Рівного у 1941–1944 рр.: тенденції і характер перейменувань

Тетяна Себта

[ Початок статті ]
[ Продовження статті ]

[45]
РІВНЕ

Топонімія міста Рівного має своїх дослідників, праці яких допомогли здійснити цю розвідку. Зокрема, це дві монографії Олени Прищепи, присвячені історії вулиць Рівного, їх забудови, найкращим будівлям, розташованим на них, відомим особистостям, які жили на цих вулицях або проектували їхню забудову[62]; та довідник з топонімії Рівного Гурія Бухала і Віктора Матійченка[63].

Важливим джерелом для виявлення нових назв вулиць міста у роки нацистської окупації (1941–1944) став план Рівного, складений не раніше листопада 1942 року, оскільки містить німецьку назву сучасної вул. Драгоманова — Шлосштрасе[64], яка ще 18 жовтня 1942 року називалася «Митрополита Андрея Шептицького»[65]. План виконано у масштабі 1:4000 Геодезичною службою Рівного з підписами німецькою та українською мовами.

Звертаючись до топонімії міста Рівного 1941–1944 років, спостерігаємо тут зовсім іншу картину, ніж у Києві, хоча перебіг процесів загалом був схожий. Після захоплення 28 червня 1941 року німецькими військами м. Рівного тут більше ніж півтора місяця так само, як і у Києві, діяла німецька військова влада, яка питанням планомірного перейменування вулиць не опікувалася. Так само, як і у Києві, з приходом німецької окупаційної влади відродилися разом з історичними назвами символічні назви колишньої влади — у Рівному це були польські назви. Так само, як і у Києві, перейменування чужих символічних назв на українські ініціювала Міська управа, створена у Рівному 3 липня 1941 року[66].


Будинок колишнього Кураторіуму шкільного округу Волинського воєводства у Рівному (нині — Рівненський обласний краєзнавчий музей) на вул. А. Шептицького / Кураторіумштрасе / Шлосштрасе (нині — М. Драгоманова), де в 1941–1944 рр. розміщувалася адміністрація райхскомісара України Е. Коха. Фото В. Луца, 2005 р. (Прищепа О. Вулицями Рівного… — С. 37)

Міській управі м. Рівного на чолі з бургомістром Полікарпом Бульбою[67], на відміну від Києва, вдалося здійснити у другій половині жовтня 1941 року широкомасштабне перейменування вулиць міста. Старі польські назви вулиць і майданів, які з приходом у місто німецьких окупантів витіснили радянські назви, було перейменовано на нові українські. Із інтерв’ю з П. Бульбою дізнаємося, що: «Більшість вулиць залишила свої давні назви, змінено лише назви тих вулиць, які носили сліди польської чи большевицької займанщини»[68].

У результаті було перейменовано вулиці: генерала Ґаллера (суч. 16 Липня) на Симона Петлюри[69], Міцкевича — Горбачевського, Словацького — Біласа й Данилишина[70], Понятовського (суч. Пересопницька) — Хмельницького[71], Костюшки (суч. Островського) — Коцюбинського, Бандурського (суч. Драгоманова) — Шептицького, Скорупки (суч. 24 Серпня) — Петра Могили, Ягеллонська (суч. Петра Могили) — Євгена Коновальця, Ворцеля (суч. Харити Кононенко) — Ольги Басарабової, Чарнецького (суч. Євгена Гребінки) — Міхновського та ін.[72] Деякі з цих вулиць приблизно 1942 року було перейменовано вдруге. Так, вул. Петлюри (суч. 16 Липня) стала називатися Кьоніґсберґштрасе, вул. Шептицького — Шлосштрасе, вул. Горбачевського (суч. Міцкевича) — Шевченка, вул. Петра Могили (суч. 24 Серпня) — Зюдрінґ, а вул. Словацького отримала схоже звучання, однак інший зміст — вона стала Словацькою[73]. Так німецькі назви поступово витісняли українські.

[46]


Витяг з плану м. Рівного, 1942–1943 рр. (Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів України.  — № 37 ск)

[47]
Усього у другій половині жовтня 1941 року Міською управою було перейменовано близько 40 вулиць. Вулицям було надано імена дійсно загальнонаціональних постатей України, починаючи від давньоруських князів св. Володимира (суч. Дубенська), Ярослава Мудрого (суч. Маяковського). Багато вулиць отримали імена гетьманів та козацьких ватажків — І. Виговського (Носаля), І. Мазепи (так і нині), Д. Нечая (суч. Козацька), І. Богуна (суч. М. Коцюбинського), М. Кривоноса (суч. Млинарська), П. Сагайдачного (суч. Лєрмонтова) та ін.; поетів та письменників: Т. Шевченка (суч. А. Міцкевича), І. Франка (суч. С. Ковалевської), Л. Українки (так і нині), П. Куліша (суч. Н. Хасевича), М. Коцюбинського (суч. М. Островського) та ін.; науковців — Б. Грінченка (суч. Шкільна) і М. Грушевського (суч. Декабристів). Були назви, пов'язані з героями та подіями визвольних змагань 1917–1920 років — вул. Є. Коновальця (суч. П. Могили), Крутянська (суч. Литовська), В. Тютюнника (суч. П. Полтави)[74].

Однією з причин цього явища був, на нашу думку, факт входження Західної Волині, у тому числі м. Рівного, до Райхскомісаріату Україна, що значно послабило польський елемент і посилило український. Українці домінували у Міській управі та на інших щаблях допоміжної місцевої влади. Тому повертатися з приходом німців до польських топонімів українська допоміжна місцева влада не збиралася так само, як і не могла залишити абсолютно ворожі радянські назви. До того ж маховик репресій німецької влади проти національно свідомих українців у 1941 році ще не був запущений у місті на повну потужність так, як це сталося у Києві, влада ще загравала з українцями. У результаті — масові українські перейменування вулиць і площ у містах і містечках Західної Волині, що формально не суперечило декларативній політиці нацистської Німеччини.

Не обійшлося, звичайно, без політики. Влітку 1941 року за діяльності німецької військової влади головну вулицю Рівного, сучасну Соборну (кол. З Травня), було названо іменем Адольфа Гітлера, а вул. 13 дивізії (суч. Симона Петлюри) — Георга Фукса[75] (1856–1939), генерал-лейтенанта, командувача 5-ї німецької армії під час Першої світової війни. Причому з утвердженням у місті німецької цивільної влади обидві німецькі назви, що з'явилися при військовій владі, так само, як і у Києві, було змінено. Вулиця Адольфа Гітлера отримала у грудні 1941 року назву Німецька[76], а вул. Георга Фукса у другій половині вересня 1941 року — «СС»[77].

З приходом 15 вересня 1941 року до влади у місті німецької цивільної адміністрації[78] українських назв вулиць поменшало, а німецьких побільшало. Протягом 1941–1942 років з'явилися вулиці, крім згаданих вище, Німецької Армії (суч. Дворецька), генерала Краузе (суч. Райдужна), Ґольдерґассе (суч. Гастелло), Вікторіяштрасе (суч. князя Володимира), Бангофштрасе (суч. Кіквідзе), Постштрасе (суч. В. Чорновола), Шульштрасе (суч. Пушкіна) та ін.[79] Як і в Києві, це були не просто центральні вулиці, а переважно магістральні, де в найкращих будинках розміщувалися німецькі установи або проживали німецькі чиновники.


Свято-Воскресенський собор на вул. Дойчештрасе (у 1941 р. Адольф Гітлерштрасе, нині — Соборна). Рівне, 1942 р. (Прищепа О. Вулицями Рівного… — С. 99)

Деякі історичні місцеві назви, як вул. Замкова, називалися, по суті, так само, але вже у німецькому перекладі — Бурґштрасе. Частково відродилися, частково збереглися історичні назви вулиць внаслідок масових перейменувань 1941–1942 рр. Серед них вулиці: Тиха, Фабрична, Миловарна, Реміснича, Технічна, Бічна, Ясна, Кавказька, Коперника[80] та ін. Однак і вони поступово отримували нові назви — приблизно 1943 року вул. Тиха стала називатися Агорнцайлє (з нім. Кленова вулиця). Тобто процес перейменування відбувався і далі у 1943 році, хоча й не такими темпами.

Цікава історія з перейменуванням сучасної вулиці Драгоманова, яка при польській владі називалася Владислава Бандурського, при радянській — Калініна[81], а при німецькій владі з другої половини жовтня 1941 року — «Митрополита Андрея Шептицького»[82]. Можливо, ця назва так і залишилася б до кінця окупації міста, якби на цій вулиці не розміщувалась адміністрація райхскомісара України Е. Коха. Тут уже український чинник ніяк не міг домінувати. У документах німецької влади зустрічаємо її як Кураторіумштрасе[83] від назви колишнього польського Кураторіуму шкільного округу Волинського воєводства, саме у будинку якого розміщувалася адміністрація райхскомісара; а у документах Міської управи приблизно до кінця 1942 року її продовжували називати ім'ям митрополита А. Шептицького[84]. Це протистояння завершилося своєрідним компромісом. Не раніше жовтня 1942 року вулиця отримала нову назву Шлосштрасе[85] (з нім. Палацова), оскільки неподалік знаходився давно покинутий і спустошений палац князів Любомирських.

Попри численні німецькі перейменування 1941–1943 років домінування українських топонімів збереглося до визволення міста у лютому 1944 року.

[47]
Нові топоніми Києва (вересень 1941 — квітень 1943 p.)[86]
Назва вулиці у 1941–1944 рр.Колишні і сучасна назвиХронологічні межі перейменування
Історичні перекладні назви (калька з місцевих назв)
1.Бурґштрасе (Burg Str.)Замковаприбл. 1942 р.
2.Словацька (Slowaken Str.)кінець 1890-х рр. — провул. Бармацький, поч. XX ст. — провул. Гоголівський, середина 30-х рр. і суч. — вул. Юліуша Словацькогоприбл. 1942 р.
Німецькі назви
3.а) Адольф Гітлерштрасе (Adolf Hitler Str.)
б) Дойчештрасе (Deutsche Str. — Німецька)
з 1857 р. — Шосова, 1920–1930-ті рр. — 3 Травня, 1940–1950-ті рр. — Сталіна, 1960–1980-ті рр. — Ленінська, з 1991 р. — Соборнаа) липень-серпень 1941 р.[87]
б) між 30.11– 7.12.1941 р.[88]
4.Агорнцайлє (Ahornzeile — Кленова вулиця)початок XX ст. — Фольварочна, суч. — Тихаприбл. 1943 р.
5.а) Андрея Шептицького
б) Кураторіумштрасе (Kuratorium Str.);
в) Шлосштрасе (Schloß Str. — Палацова)
з 1830-х рр. — Гімназійна (Директорська), 1890-ті рр. — Сенаторська, 1910-ті рр. — Пироговська, 1920-1930-ті рр. — Владислава Бандурського, др. пол. 1940–1980-ті рр. — Калініна, з 1991 р. — Михайла Драгомановаа) друга половина жовтня 1941 р.
б) 1941–1942
в) після 18.10.1942 р.[89]
6.Бангофштрасе (Bahnhof Str. — Вокзальна)1920–1930-ті рр. — Колейова, 1940–1950-ті рр. — Кагановича, з 1960-х рр. — Кіквідзеприбл. 1942 р.
7.Берґштрасе (Berg Str.)1920–1930-ті рр. — Шемплінського, 1939–1941, 1940–1980-ті рр. — Свердлова, з 1992 р. — М. Хвильовогоприбл. 1942 р.
8.Вікторіяштрасе (Victoria Str.)1920–1930-ті рр. — вул. Млинівська, 1980-ті рр. — Москаленка, з 1993 р. — князя Володимираприбл. 1942 р.
9.а) Георга Фукса (Georg Fuchs Str.)
б) «СС»-штрасе («SS» Str.)
XIX ст. — Аптекарська, кінець XIX — поч. XX ст. — Гоголівська, 1921–1939 рр. — 13 дивізії, 1939–1992 рр. — Червоноармійська, з 1992 р. — Симона Петлюриа) липень-серпень 1941 р.[90].
б) 14–21.09.1941[91].
10.Генерала Крауза (General Kraus Str.)1920–1930-ті рр. — вул. Залевського, 1950–1980-ті рр. — Партизанська, з 1992 р. — Райдужнаприбл. 1942 р.
11.Герман Ґерінґштрасе (Hermann Göring Str.)вулицю не ідентифіковано[2*], на ній 1941 р. знаходилась біржа праці (Arbeitsamt) — вул. Германа Герінга, 7до 14.11.1941 р.[92].
12.Ґольдерґассе (Goldergasse)1930-ті рр. — вул. Мала, з др. пол. 1940-х рр. — Гастеллоприбл. 1942 р.
13.Дроссельвеґ (Drosselweg)вул. Поперечнаприбл. 1943 р.
14.Кляйнзюдрінґ (Kleinsüdring)вул. Кооперативнаприбл. 1942 р.
15.а) Петра Могили;
б) Зюдрінґ (Südring)
XIX — початок XX ст. — Броварна, поч. XX ст. — Садова, 1920–1930-ті рр. — кн. Скорупки, 1940 р., 1950–1980-ті рр. — Чапаєва, з 1991 р. — 24 Серпняа) др. пол. жовтня 1941 р.;
б) прибл. 1943 р.
16.вул. Німецької Армії (Deutscher Armee Str.)XIX — поч. XX ст. — Верхньо-Дворецька, 1920–1930-ті рр. — Шпитальна, 1940-ві рр. — Бєлінського, 1950–1960-ті рр. — Хрущова, 1970–1980-ті рр. — Димитрова, з 1991 р. — Дворецькадо 19.04.1942 р.[93]
17.а) вул. С. Петлюри;
б) Кьоніґсберґерштрасе (Königsberger Str.)
XIX — початок XX ст. — Директорська (відрізок між суч. Соборною і Драгоманова), поч. XX ст. — Мала Фольварочна, 1920-ті рр. — Ново-Директорська (відрізок між суч. Драгоманова і Степана Бандери); 1930-ті рр. — генерала Йозефа Ґаллера, 1939–1941 та др. пол. 1940–1950-х рр. — Леніна, 1970–1980-ті рр. — Комуністична, з 1990 р. — 16 Липняа) др. пол. жовтня 1941 р.;
б) прибл. 1942 р.
18.Розенґасе (Rosengasse)кол. Пшонна, 1930–1950-ті рр. — Перескок, з 1960-х рр. — Галузо і Куликоваприбл. 1943 р.
19.Преґельштрасе (Pregel Str.)1920–1940-ві рр. — вул. Крива, суч. — Льва Толстогоприбл. 1943 р.


[48]
Назва вулиці у 1941–1944 рр.Колишні і сучасна назвиХронологічні межі перейменування
20.а) Сальського;
б) Поліцайштрасе (Polizei Str. — Поліційна)
поч. XX ст. — завул. Поштовий, 1920–1930-ті рр. — вул. Новий Світ, Поштова, 1950–1980-ті рр. — Дундича, з 1991 р. — Поштоваа) др. пол. жовтня 1941 р.;
б) прибл. 1943 р.
21.a) Тополева;
б) Постштрасе (Post Str. — вул. Поштова)
XIX — поч. XX ст., 1992–2000-ні рр. — Тополева, 1920–1930-ті рр. — Юзефа Пілсудського, 1939–1980-ті рр. — 17 Вересня, з 2000 р. — Вячеслава Чорноволаа) червень 1941 р.
б) прибл. 1942 р.
22.Шульштрасе (Schul Straße — вул. Шкільна)XIX — поч. XX ст. — В’язнична, 1920–1930-ті рр. — Маріана Дубецького, з др. пол. 1940-х рр. — Пушкінаприбл. 1942 р.
23.Цигельштрасе (Ziegel Str.)1930-ті рр. — вул. Гірна, 1950–1980-ті рр. — Смоленська, з 1993 р. — Євгена Плужникаприбл. 1943 р.


Як бачимо, внутрішній (український) чинник у перейменуванні вулиць Рівного значно домінував над зовнішнім (німецьким) чинником. У порівнянні з Києвом, де німецьких назв, до того ж ідеологічного характеру (вул. Горста Весселя, др. Тодта, Ріттера фон Шоберта та ін.), було у рази більше, ніж українських (21 проти 2), у Рівному спостерігаємо зовсім протилежну картину — переважають українські назви вулиць (бл. 40 назв) і майже вдвічі менше нових німецьких назв (23).

Чим можна пояснити таку вражаючу різницю? Адже політика проводилася у Райхскомісаріаті Україна начебто одна? Декларувалося, що німецька армія звільнила українців від більшовицького гніту, німецька влада сприяє національному культурному розвитку, духовному відродженню України і т.д. Однозначної відповіді дати неможливо, були на те як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

З одного боку, це - незріла і лицемірна політика нацистської Німеччини, що на тлі гучних заяв про звільнення від більшовицького ярма та національне відродження яскраво виявилася у забороні діяльності українських національних осередків у Києві і фізичній розправі над їхніми керівниками та членами. І це стосується не тільки Києва, а й інших міст України. Однак Київ потрапив під удар одним з перших.

З іншого боку, нацистська влада не бажала столицю України перетворювати de jure на столичне місто навіть такого спотвореного утворення, як Райхскомісаріат Україна. Звідси більша увага до місцевої допоміжної влади у Києві, більший тиск на неї, особливо на фоні таких суб’єктивних факторів, як антиукраїнська Діяльність у різних органах окупаційної та місцевої влади радянських агентів, а також активна терористична діяльність (вибухи, підпали, вбивства), здійснювана у місті радянськими підпільними бойовими групами різних формувань, починаючи від армійських, НКВС і закінчуючи партійними.

Були й інші суб’єктивні чинники. Так, українська допоміжна влада у Рівному раніше, ніж у Києві, ще До зміни політики німецької окупаційної влади щодо Українців встигла розробити проект нових вулиць, Ствердити і ввести його в офіційний обіг. Це і звичайний людський чинник, що виявився у здатності вести діалог як між собою, так і окупаційною владою. Це і цейтнот часу, під тиском якого, з іншого боку, знаходилася німецька влада, яка не змогла провести масові перейменування з метою повністю усунути там, де потрібно, радянські назви або, де хотілося, нові українські назви.

Разом усі ці причини призвели до таких різних за характером топонімічних перейменувань удвох містах — Києві та Рівному, де у першому гору взяв зовнішній (чужинський) чинник, у другому — внутрішній (національний).

——————————
Себта Т. Топонімія Києва і Рівного у 1941–1944 рр.: тенденції і характер перейменувань // Пам'ятки України: історія та культура. — 2013. — № 4 (187). — квітень. — С. 38–51.



[51]
Примітки:

[62] [62] Прищепа О. Вулицями старого міста. — Рівне, 1997; Прищепа О. Вулицями Рівного: Погляд у минуле. — Рівне, 2006.
[63] Рівне: Вулиці, проспекти, майдани… Короткий довідник / упор. Г. Бухало, В. Матійченко. — Рівне, 2000. — 118 с.
[64] План м. Рівного, кінець 1942–1943 рр. // Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів (далі — НДБЦДА) України. — № 37 ск.
[65] Перелік вул. м. Рівного від 18.10.1942 р. (Державний архів Рівненської області (далі — ДАРО). — ф. Р-33. — оп. 8. — спр. 36. — арк. 6, 9зв.).
[66] Рівне: Вулиці, проспекти, майдани… — С. 99.
[67] Посаду бургомістра Рівного П. Бульба обіймав до березня 1942 р. У перших числах березня його змінив др. Іван Сав'юк (ДАРО. — ф. Р-33. — оп. 1. — спр. 2. — арк. 7, 41; там само. — оп. 9. — Спр. 10. — С. 1; Волинь. — Рівне, 5.03.1942. — Ч. 18 (46). — С. 4.).
[68] Рівне дістане українські назви вулиць // Волинь. — Рівне, 26.10.1941. — Чис. 10. — С. 4.
[69] По вул. Симона Петлюри, 6 знаходився Гебітскомісаріат (Волинь. — Рівне, 7.12.1941. — Чис. 22. — С. 3).
[70] Назва вул. Біласа й Данилишина не прижилася, і далі функціонувала назва вул. Словацького (Волинь. — Рівне, 9.11.1941. — Чис. 14. — С. 4).
[71] У розпорядженнях німецької влади вул. Понятовського функціонувала й далі (Волинь. — Рівне, 16.11.1941. — Чис. 16. — С. 4).
[72] Рівне дістане українські назви вулиць // Волинь. — Рівне, 26.10.1941. — Чис. 10. — С. 4.
[73] План м. Рівного, кінець 1942–1943 рр. // НДБЦДА України. — № 37 ск.
[74] ДАРО. — ф. Р-33. — оп. 8. — спр. 36. — Арк. 1–9зв.; План м. Рівного, кінець 1942–1943 рр. // НДБЦДА України. — № 37 ск.; Прищепа О. Вулицями Рівного… — С. 203–218.
[75] Волинь. — Рівне, 1.09.1941. — Чис. 1. — С. 4.
[76] Волинь. — Рівне, 7.12.1941. — Чис. 22. — С. 4.
[77] Волинь. — Рівне, 14.09.1941. — Чис. 3. — С. 4; Волинь. — Рівне, 21.09.1941. — Ч. 4. — С. 4.
[78] ДАРО. — ф. Р-22. — оп. 1. — спр. 3. — арк. 1; Волинь. — Рівне, 21.09.1941. — Чис. 4. — С. 4.
[79] План м. Рівного, кінець 1942–1943 рр. // НДБЦДА України. — № 37 ск.; Прищепа О. Вулицями Рівного… — С. 48–49, 204–217.
[80] План м. Рівного, кінець 1942–1943 рр. // НДБЦДА України. — № 37 ск.
[81] Прищепа О. Вулицями Рівного… — С. 210–211.
[82] ДАРО. — ф. Р-33. — оп. 8. — спр. 36. — арк. 6, 19; там само. — оп. 9. — спр. 10. — арк. 59; Рівне дістане українські назви вулиць // Волинь. — Рівне, 26.10.1941. — Чис. 10. — С. 4.
[83] ДАРО. — ф. Р-22. — оп. 1. — спр. 27. — арк. 8.
[84] Перелік вул. м. Рівного від 18.10.1942 р. (там само. — ф. Р-33. — оп. 8. — спр. 36. — арк. 6, 9зв.).
[85] План м. Рівного, кінець 1942–1943 рр. // НДБЦДА України. — № 37 ск.; ДАРО. — ф. Р-33. — оп. 8. — спр. 36. — арк. 6, 9зв.
[86] Таблицю складено на основі: План м. Рівного, кінець 1942–1943 рр. // НДБЦДА України. — № 37 ск.; Прищепа О. Вулицями старого міста…; Прищепа О. Вулицями Рівного… — С. 203–218; Рівне: Вулиці, проспекти, майдани…
[87] Волинь. — Рівне, 1.09.1941. — Чис. 1. — С. 4.
[88] Волинь. — Рівне, 7.12.1941. — Чис. 22.  — С. 4.
[89] Перелік вул. м. Рівного від 18.10.1942 р. (ДАРО. — ф. Р-33. — оп. 8. — спр. 36. — арк. 6, 9зв.).
[90] Волинь. — Рівне, 1.09.1941. — Чис. 1. — С. 4.
[91] Волинь. — Рівне, 14.09.1941. — Чис. 3. — С. 4; Волинь. — Рівне, 21.09.1941. — Чис. 4. — С. 4.
[2*] Улас Самчук у своїх спогадах «На білому коні» вулицею Германа Ґерінґа називає сучасну вул. Соборну (Прищепа О. Вулицями Рівного… — С. 99). Можливо, що це суч. Київська вул., яка є продовженням вул. Соборної. Ймовірно, у той час це була одна вулиця, яка 1941 р. за німецької військової влади 1941 р. отримала дві назви — початок вулиці мав назву А. Гітлера, а друга частина — Г. Ґерінґа.
[92] Перша відома згадка (Волинь. — Рівне, 20.11.1941. — Чис. 17. — С. 4).
[93] Перша відома згадка (Волинь. — Рівне, 19.04.1942. — Чис. 29 (57). — С. 4).

Tags:

Leave a comment