?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Андрій Заливчий. 1918 - AMY
81412
81412
Андрій Заливчий. 1918

Андрій Заливчий

[1]
Центральний Комітет Українськоі партії соція-
лістів-революціонерів з глибоким жалем сповіщає
про завчасну смерть товариша, члена Ц. К.
АНДРІЯ ЗАЛИВЧОГО
забитого въ Чернігові заклятими ворогами Укра-
їньскої революції.

[2]
Андрій Заливчий.

(Некролог).

Хто не пам’ятає на селянських з’їздах спочатку революції на Харківщині, на Полтавщині, на 1-му Всеукраїнському з’їзді селян невелику, живу, рухливу постать А. Заливчого? Хто в партії не знає товариша Андрія на партійних з’їздах, конференціях, нарадах, зборах? Вічно за роботою, вічно заклопотаного, з невсипущою енергією, з ясним розумом і палкими промовами?

Ясність і простота його слова, довірливий, променисто-радісний погляд карих очей, безмежна щирість, що виливалась в невишуканій енергійній жестикуляції під час розмови — до нього симпатії всіх, з ким він здибувався. І здається, що він був скрізь, що знають його всі, хто хоч трохи жив політично-громадським життям.

Коли мені сказали якось глухо, придушено, що… товариша Андрійка немає тут і вже більше не буде — я не міг зрозуміти цеї відповіді, я… не повірив тому, що за нею ховається. Це було так неймовірно, це було таке безглуздя, — щоб тепер, коли починає розростатися величний по своїм завданням визвольний рух, коли починає здійснюватися те, за для чого він поклав все своє молоде життє 25-ти літнього юнака, за що стійко боровся 7 років у партії, страждав у тюрмах і на засланнях, щоб тепер, коли як раз його найбільше потрібно, коли без нього здається неможливо обійтись, щоб тепер… щоб тепер його не стало?!

Так, тепер його не стало.

Андрій Заливчий загинув у Чернігові на своєму посту революціонера у бронєвому автомобілі, під час першої спроби повстання у місті.

Будучи членом „Центрревкому“ У. П. С.-Р. він залишився у Київі для організації силами столичного «ревкому» партії внутрішнього виступу у місті. Коли почався наступ на Київ республїканської армії, в спроби внутрішнього виступу (страйк, Подол і де які инші райони) розбилися не давши ощутимих наслідків, А. Заливчий почав нудитися бездіяльністю. Залишивши у Київі свого заступника він подався на Чернігівщину з самими рожевими надіями на повстанську акцію серед селян.

Особисто т. Заливчому виступ довелося розпочати в самому Чернігові. З невеликими силами було відбито де-кільки бронєвих автомобілів, дякуючи яким повстанці захопили ряд міліційних дільниць свої руки.

Повстанці виступали з гаслами робітниче селянської революції і влади рад і коли надійшла телеграма від директорії, то в їх рядах стався розкол.

Цим моментом скористувалися гетьманська-дабровольческі банди і зорганізувавшись перейшли в наступ. Де кільки товаришів разм з А. Заливчим порішили пробитися через кільце контр-революціонерів в останньому бронєвику. Великий сніг став на перешкоді, і вони мусили тікати з бронєвика. Один товариш упав підтятий кулею, А. Заливчий був взятий на штики…
Так його не стало.

Син селянина він смертю героя загинув за робітниче-селянське діло, за величне діло визволення труда.

Андрій Заливчий родом з Полтавщини, з Опішнянських Міських Млинів, з убогой селянськоі родини.

Дякуючи своєму надзвичайному хистові в науках, він після початкової школи дістав стипендію в 1-ій харьківській гімназії.

Блискуче з золотою медалью, скінчивши її, він вступив в 1915 році на юрідичний факультет харьковського ж університету. Працюючи до цього часу над освідомленннем і і організацією української соціялістичной шкільноі молоді, А. Заливчий після гімназії бере на себе більш серйозні партійні задачі. В січні 1916-го року його разом з кількома другими товаришами заарештовують як українського с.-р. ї після пів-річної тюрми засилають в Тургайщину (Іргіз, Середня Азія), де і застає його революція 17-го року.

Після революції вертає на Харьківщину, де бере найближчу участь в утворенні організацій У. П. С.-Р. і працюя в Раді Селянських Депутатів та співробітничає в її газеті «Труд і Воля». При виборах у Всеросійські установчі збори він виставляється депутатом і від губкома Партії і від ради селянських депутатів.

Після Лівобережної Конференції У. П. С. Р. — він стає членом Лівобереж. Бюро Партії ї працює у Полтаві, редагує спершу часопись „Селянська Спілка», потім — Соціяліст.-Революц. Комітетом його кандидатура виставляється в Укр. Уст. Збори. Згодом обирається головою Полтавської Ради Робітничих Депутатів, яким залишаэться до приходу більшевицьких військ на чолі з Муравйовим, який заарештовує його в числі инших членів Виконавчого Комітету Полт. Ради Роб. Деп. Врешті йому доведеться тікати з Полтави, і він редагуэ часопись Зіньківської Народньої Управи. Через якийсь час пІсля приходу німців на полтавщину, у квітні віин з’являється в Київ.

На 4-му з’їзді У. П. С.-Р. А Заливчий був обраний в Центральний Комітет Партії, і за весь час гетьманщини проявив кипучу дієльність, як головний емісар внутрішніх справ партії.

Кипучість — це та характерна риса, що є ознакою всього його недовгого життя. Він весь кипів внутрішнім святим огнем боротьби, яскраво і глибоко переживаючи всі явища і події громадського життя.

А. Заливчий один з тих, що раз на завжди не міг заспокоїтися ні на хвилину, поки істнує основа всієї людської несправедливості — соціяльна нерівність. На боротьбу з цєю несправедливістю він присвятив все своє життє і всього себе.

І він став офірою молохові соціяльної несправедливости. Він загинув за те, за що боровся. Він загинув смертю героя, загинув у боротьбі з своїми лютими ворогами. Такій смерті можна заздрити, але… від цього не легче.

Товариш Заливчий як і всі був людиною і не бачив людського життя. Почуваєш провину за собою, що не міг створити таких умов, в яких би він хоч трошки, хоч короткий час прожив цим спокійним творчим життям і дав те, що безперечно міг дати. Так, дати; дати міг багато…

А. Заливчий був молодим літератором. Крім шкїльних часописів старих часів і газетноі работи після революції, у нього почато цілий ряд инших праць самостійних і перекладових. Де-що [3] видано, де-що неминуче губиться на життьовому, страдницькому шляху борця революціонера. Небіжчик марив про утворення популярно-агітаційної української соціялістичної брошуроваої літератури для молоді і народа і розробляв пляни, з яких побачила світ здається лише одна (крім перекладів) його брошурка, (хто воює, а хто грабує) на бідучу тему дотепно і ясно уложена.

Смерть А. Заливчого являється тяжко втратою для передового українського громадлянства; для партії це є непоправимий, дошкульний удар…

Удар несподиваний і жостокий.

Це друга тяжка втрата після Б. Зарудного, Л. Бочковського, І. Пугача.

В т. А. зарудному партія губить умілого організатора, талановитого промовця, що особливо на селянських і робітничих з’їздах користувався величезним поспіхом. А головне — це втрата моральної опори для активних робітників партії, втрата якоі ніким не замінеш.

Дякуючи т. А. З. партія за короткий строк гетьманщини перетворилася в стройно організований апарат спаяний однією думкою і однією волєю, які робять її могутньою і непереможною в своїй організованности.

Партія приступає до активної боротьбі у великій всесвітній революції, яка перед нами невпинно розгортається, — у всеозброєнні, і вибудтє одного з її рядів повинно лише її загартувати й спаяти.

Ряди партії мусять сільніше зімкнутися і грудьми зустринути далльніши удари ворогів пролєтаріяту не підупадаючи силами від чергових втрат.

Ці втрати чекають на нас і ми стиснувши сердцє смілимо йтимео вперед до повної перемоги того діла, за яке гинули наші товариші, за яке загинув т. Андрій Заливчий.

Це буде найкращим і найбільшим вшануванняєм найдорожчої нам пам’яти всіх їх і товариша Андрія Заливчого.

Цого серед нас немає — він з нами.

Йому серед нас — вічная пам’ять.

Ген. Брат.


 

—————
Ген. Брат. Андрій Заливчий (некролог) // Боротьба : орган Центр. Ком. Укр. Парт. Соц.-Рев. — 1918. — Ч. 56. — 26 грудня (13 декабря ст. ст.). — С. 1–3.
(орфографію збережено)

Tags: ,

Leave a comment