?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Пам’яти А. Заливчого (1926) - AMY
81412
81412
Пам’яти А. Заливчого (1926)
[3]

Пам’яти А. Заливчого

Незабаром минають роковини повстання Заливчого в Чернігові. Про це повстання чернігівці зовсім забули. Про нього згадують лише 3–4 душі. Але в історії боротьби Чернігова за радянську владу це повстання є один із найгероїчніших випадків.



Гетьманщина доживала свої останні дні. Жовто-блакитні лави Петлюри захоплювали одне місто за одним. Але не про Петлюру мріє робітниче селянська Україна. „Радянська влада“ — ось гасло, яке переважало в масах.

І Заливчий увесь час горів цим гаслом. „Треба попередити наступ Петлюри радянським повстанням“. З гаслом — „радянське повстання“ Заливчий приїхав до Чернігову, як представник центрального комітету партії боротьбистів.

Невисокий. Чорнявий. Вогняна енергія. Постійний рух. Блакитні променясті очі, неначе вогнем обпалюють і весь час кличуть до боротьби.

Заливчий зразу ж, як приїхав до Чернігову, почав гуртувати повстанський загін. Це була надзвичайно тяжка праця. Гетьманщина конала і, почуваючи свої останні часи, одного за одним садовила до в’язниці. Заливчий майже щодня міняв кватиру. Вже декілька разів день повстання відкладалося.

Брудна кімната колишнього Олександровського готелю. Десь за стінкою регіт та співи п’яної кампанії гетьманських офіцерів.

— Далі чекати неможна. Повстання мусить бути через два дні. В иншому разі всі ми будемо у в’язниці, Вони стежать за кожним моїм кроком, — так казав Заливчий.

— Але сил мало, — відповідали йому.

—  Нехай! Гетьманські лави зовсім розкладені. Почнемо з тією невеличкою купкою, що є. Надійде селянський партизанський відділ з повіту.

В одну з ночів на початку грудня пролунали постріли. Перша перемога дісталася дуже легко. Захопили панцерника. Пройшли до в’язниці, захопили її, випустили в’язнів. Біля тисячі душ вийшло з в’язниці. Де-які з в’язнів пристали до повстанців. Загін збільшився.

Але гетьманська влада вже заметушилася, почала збирати всі свої сили. Зататакали гетьманські кулемети. Не йде допомога до повстанців! Нема партизанського загону! З усіх боків оточують гетьманці невеличку купку повстанців.

Біля теперішнього державного банку відбувся останній акт кривавої трагедії. 7 душ на чолі з Заливчим хотіли панцерником пробитися через гетьманські лави. Але немає бензину, нема чим їхати. Заливчий перший вискакує з панцерника й перший потрапляє на багнет.

Ранком по всіх вулицях стояли кулемети. На розі Шосейної та Богоявленської вулиці на всі боки дивилияя гарматні жерла. Навкруги снували гетьманські загони та цілком приватні люди в сірих шинелях з рушницями в руках. Серед буржуйських кол ще досить було таких, що співчували своїй владі!

Через два дні до міста вступили Петлюрівські загони.

Труп Заливчого забрали з моргу й поховали на Чернігівському кладовищі. Лише 5 душ ішло за труною його.

Згасли променясті блакитні очі, але не згасла його справа. Через місяць радянська влада запанувала в Чернігові та по всій Україні.

Заливчий один із кращих синів революційної України Син селянина бідняка. Ще молодий пристав до революції. Потрапив до в’язниці, пішов до страшного невідомого заслання у Тургайський край.

Революція визволила з заслання. Заливчий починає невпинну боротьбу з шовиністичною хвилею за справді соціялістичну революцію.

Мурав’йовщина в Полтаві. Заливчий — голова ради робітничих депутатів. Центральна рада, гетьманщина — Андрій веде невтомну боротьбу за викристалізування української радянської партії. Він був один із головних організаторів партії боротьбистів, яка потім приєдналася до більшовиків. Невтомний організатор, палкий промовець, талановитий журналіст. Яка надзвичайно талановита, енергійна, променяста сила загинула!

В одному з глухих закутків Чернігівського кладовища є ледве помітний горбок — це монумент Заливчому. На дереві біля горбка хтось ножиком вирізав невеличкий прапорець — це його меморіяльна дошка.

1919 року Чернігівський губревком виніс постанову про перейменування теперішньої Пролетарської вулиці на вулицю Заливчого. Але ця постанова залишилася тільки постановою.

Тепер тільки три душі знають про місто, де поховано Заливчого. Через декілька років природа зітре й ті „меморіяльні дошки“, які тепер є, і ніхто не зможе знайти його могили.

Така людина заслуговує більшої уваги. Скоро роковини його смерти. Час згадати про одного з найкращих синів, що загинув у найтяжчі часи. Час поставити хоч якусь ознаку на його могилі, щоб згадка про нього зовсім не загинула.

В. Григоренко

—————
Григоренко В. Пам’яти Андрія Заливчого // Робітничий шлях. — 1926. — Ч. 172. — 3 грудня. — С. 3.
(орфографію збережено)

Tags: ,

Leave a comment