?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Андрієві Заливчому (1919) - AMY
81412
81412
Андрієві Заливчому (1919)
[3]

Андрієві Заливчому

(Згадки і вражіння).

Душ блакить пекучо повна вщерть
Розгорілась ятриться любов’ю
За життя розплата тільки кров’ю
Тільки смертю переможем смерть

Вас. Еллан.
(З циклю „Офіра“).

Пригадую першу зустріч.

Такий же вічно бадьорий, вічно жвавий, невтомний.

Я визерав крізь заґартоване вікно і бачив на проходці в тюремному дворикові сяюче обличчя. На ньому було написано, читалося в його променистих очах, що живе він життям і подіями, що відбуваються десь там, за мурами.

Так виглядає всякий новоприбувший в тюрму перші два-три дні.

Минули тижні і місяці, а режим губерніяльної тюрми не повпливав на нього помітно.

Він не тутешній…

Від нього завжди віяло волею, життям. Було приємно і заздро.

А коли з одинарної камери він доскочив можливости вільного звязку і балачок з иншими політичними вязнями, та згага життя, яка просвічувалась крізь нього, вибухла повноводним струмнем.



Андрій Заливчий хоч і був заарештований як укр. с.-р., але формально не залічував себе ні до якої партії. Орґанізацій української партії соціялістів-революціонерів в ті часи (1915 рік) майже не істнувало, — с.-р. українці тулилися здебільшого в загально-російській партії соціялістів-революціонерів.

Ця партія, як висловився про неї сам т. А. Заливчий — жила абстрактним життям, тим життям, якого натура товариша Андрія як раз не переварювала.

— Ця партія на Україні лише компромітує ідеї соціалізму в широких робоче селянських масах. Її відозви — мають нарочито глузливий вигляд на селі. Вона не досягне споріднення, життя з селянськими масами, вона була і буде міською інтеліґентською ґрупою на Україні — говорив Андрій і з запалом розмахував руками.

Взагалі до вступу в якусь партію він ставився надзвичайно обережно.

— Я боюся зв’язувати себе якимись застарілими догмами і особливо традиціями, коли я вважаю себе с.-р., то я піду в робоче-селянську товщу, аби знизу, знутрі неї самої висунути мої ідеї.

Вже тоді його революціонізм у всіх галузях і у психіці проявлявся яскрово.

Вже тоді його можна було охарактеризувати, як шукача-новатора.

„Вічний революціонер, дух, що тіло рве до бою“… (Ів. Франко).

Одначе у хвилі особливого напруження творчої колективної думки він в тісному колі товаришів по тюрмі розгортав і свої організаційні пляни.

— Необхідно створити міцну, справді соціялістичну українську партію!

Пропонував негайно (у нього слово було ділом) створити орґанізаційний комітет такої партії революційних соціялістів.

— Правда, пагано, що цей комітет зараз укладається в тюрмі, але з рештою — дрібниці!

У його очі яскрилися тогобічним, живим життям.

Ми сумно хитали головами, в яких невиразно і журливо намагалися висвітлити собі згадки про те життя. Про волю — за муром.

Хитали, і вогники, які Андрій запалював у грудях других, через коротенький мент — згасали.

Працював.

Не працював, а горів працею.

Тремтів поринаючи у працю.

В тюрмі жваво читав літературу, яка малася під руками, писав. Але не умів жити цим. Не умів говорити про літературу як таку, а зразу перекидався до реального життя, до маси.

І коли ґрупа в’язнів почала видавати нелеґальний тюремний журнал, то він обурювався тею абстракністю, яка в цьому журналі проглядала.

Питання війни, яке тоді особливо хвилювало соціялістичні кола, він ставив на реальний грунт.

Пригнічення громадського життя, його ура-патріотизм — відбивалися і на тюрмі та на її політичних арештантах.

Всі вони жахалися сміливості постановки т. Заливчого. І називали його „більше ніж пораженцем“, і „максімалістом“.

———

Метеором промайнув Андрій на фоні нудного животіння тюремних старожилів.

Промайнув і зник.

Зник якось окремо, в иншому ніж всі, напрямку.

Архангельщину, Сибір, навіть Астраханщину всі знали, з нею безпосередньо зв’язані, ці місцевості були для всіх традиційними.

Тургайщина, куди пішов А. Заливчий з товаришами, була якимсь невідомим і… химерним. Але страшним. Може через це — страшним.

Вже в Сибіру, незадовго до революції дістав від нього листа.

Іргіз. Степ. Андрій збирає кізяки на паливо, ловить рибу, дає якісь комусь уроки, з кимсь сперечається.

Але із того далекого листа чулося, як він захоплюється новими обставинами і пристосовує до них свої пляни.

Повідомляє, що він рахує себе удосконаленим с.-р. і що йому важко перебувати неорґанізованим.

І знову нові пляни.

Тургайщина була його останнім дореволюційним етапом.

З Тургайщини товариш Заливчий кинувся в революцію, на Україну.

———

Революція.

Мені не хочеться докладно спинятися на діяльности т. А. Заливчого під час революції. Мені здається, що ця діяльність повинна характеризуватися попереднім і послідуючим періодами його життя.

Крім того, все було ясно і просто.

Андрій Заливчий завжди і скрізь був на своєму місці.

Він був потрібним молотом у руйнуючій революційній роботі, він був необхідним цвяхом в творчій будові нового життя.

Він був з масами, котра його виносила на вищі щаблі керовництва вищою політикою. Він був не з тих, політику яких намагаються виправляти маси, він був тим хто виправляв.

Його революційну „кар,єру“ можна переказати коротко.

———

Перший період — боротьба з рос. с.-р. за незалежність укр. с.-р. в світогляді і тактиці і з другого боку — боротьба з керуючими орґанами укр. с.-р. проти однобоко-націоналістичної їх політики, проти антисоціялістичности.

В Харкові і Полтаві, де Андрій [4] провів цей період, він був селянським Камілем Демуленом від укр. с.-р. і одним з лідерів „лівобережників“ в партії (лівого крила, або фракції інтернаціоналістів).

———

Мурав’євщина по Полтавщині.

Андрій Заливчий — президент Полтавської Самостійної Радяньскої Соціялістичної Федеративної республіки, — як голова тамтешньої ради робітничих депутатів.

Ця республіка хоч мала назву довгу, але істнувала дуже коротко і була Марав’євим розігнана та позаарештована вкупі зі своїм „президентом“.

Потім т. Заливчий все намагався написати сім томів (обов’язково! Сім!) про „Дві години істнування Полтавської С. Р. С. Ф. Республіки“.

Але не написав.

———

Часів повороту Центр. Ради т. Заливчий майже не переживав. Після відходу совітських військ з тих місцевостей, підоспіла гетьманщина.

Тов. Андрій прибув у Київ з рішучим настроєм комуніста і негайного розриву з укр. партії с.-р. IV-ий (нелегальний) з’їзд У.П.С.Р. дав новий вихід, який був т. Заливчим після де-якого вагання, прийнятий.

Це вже зовсім свіжі спогади.

Тов. А. Заливчий один з енерґійних реорґанізаторів УПСР. Може надто енергійний.

Світогляд його був уже цілком усталений і він називав себе — єдиним комуністом і революціонером.

Революція в Німеччині захопила його і він по своїй звичці — негайно зробив з неї конкретні висновки.

— Завдання України — спасти соціялістичну Росію від насування чорного інтернаціоналу. З провалом більшовиків у Росії — проваляться і самі ідеї соціялізму та соціялістичної революції. І не правим соціялістам спасати їх потім!

Організація негайного повстання.

— Повстання, так повстання і Андрій кинувся у саму товщу його.

———

Де оспіваний задуманий поетом
Сивий морок звив над сонним містом
Кинуто революційним комітетом
Мов гранату гасло терориста

(Вас. Еллан).

Так, в сивий морок сонного Чернигова, А. Заливчий в грудні 1918 року кинув своє повстанське гасло-гранату.

Невелика ґрупа повстанців — авангард наступаючого могутнього робоче-селянського руху, прорізала спокій безлюдних вулиць і провулочків — пострілами самопалів.

Панцерник-автомобіль було здобуто. У ворожих гетьмансько-добровольчеських рядах счинилось замішання. Потрібна була допомога і повстанцям.

Натомість директорія нахабно заявила свої права на розпорядження ними.

Знайшлися зрадники.

А ворожий табір збірав сили. У місті пошепки передавали, що „повстанням руководить лівий с.-р. Заливчий“. Гетьманці орґанізували спеціяльну ловлю лівого с.-р. Заливчего.

Ряди повстанців поріділи, їх було лише кільки душ, що порішили пробитися геть з міста у панцернику.

Не судилося.

13-го грудня труп товариша Андрія Заливчого проколотий ворожим багнетом одиноко чорнів на снігу німих Черниговських вулиць. І над ним лише

„Білий ранок опалево плакав“…
(Вас. Еллан).

Порвалася золота нитка життя повного великого змісту і цінностей.

Жорстока смерть чекає на кожного і вік революціонера — недовгий вік.

Велика революція народжує великих по своїй суцільності людей і безперечно у т. А. Заливчого ця суцільність була великою.

„Душ блакить пекучо-повна вщерть,
Розгорілась ятриться любов’ю“…


Кипуча, переповнена вщерть вічним горінням і великою соціальною самоофірою натура Заливчого не знала половинности. Він жив повними грудьми, він відчував це життя.

Життя.

„За життя розплата тільки кровю,
Тільки смертю переможем смерть“…


І т. Андрій Заливчий переміг її — він є невмирущим як певна індівідуальність чиста і усталена, його вже не можна викрислити зі сторінок історії української революції і історії партії.

Нірвана поглинула в безвість фізичне істнування людини.

Нічого, більше нічого не можна додати до того, що проявила ця людина. Не можна скасувати, не можна змінити, згладити.

———

Тов. Заливчий був громадським революційним живчиком, що вносив життя в усе своє оточення, що таїв в собі безмежні можливості.

Про таких людей говорять, що в них на роду написані великі призначення.

Нагла смерть сховала їх від живих.

Ця смерть, поза її обставинами, всякого, навіть самого безпечного — примушує замислитися над проблемою життя.

Випадковість…

В житті немає випадковостей — скажуть нам.

Випадковість касує цю проблему, як розрубаний мечем Гордієв вузол.

І ніякої проблеми тоді немає.

Є проблема випадковостей, яка намагається скасувати випадковість.

І так без кінця.

І немає краю, і безмежна нудьга огортає душу, і немає життя.

І лише соціяльний інстінкт, піднесений на височинь ідеалу і знання вкладає великий зміст у людське життя. Цей зміст надав своєму життю Андрій Заливчий.

Андрій Заливчий зрозумів одвідну загадку.

Він викопав її.

Тим для нас Андрій Заливчий є незабутнім, є символом.

Ігнатій Михайлич.


—————
Ігнатій Михайлич. Андрієві Заливчому (Згадки і вражіння) // Боротьба : орган Центр. Ком. Укр. Парт. Соц.-Рев. — 1919. — Ч. 13 (70). — 23 лютого (10 февраля ст. ст.). — С. 3–4.
(орфографію збережено)

Tags: ,

Leave a comment