?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Чотири постаті (1926) - AMY
81412
81412
Чотири постаті (1926)
[23]

ЧОТИРІ ПОСТАТІ.

(З приводу роковин смерти А. Заливчого, Г. Михайличенка, В. Чумака й В. Елана).

Ф. Олійник.

Минають часи… Минула й громадянська війна, бандитизм, роки голоду й розрухи. Будується нове життя, та вже „без холопа і без пана“, а руками й розумом робітників, селян і трудової інтелігенції. Але скільки загинуло борців у цю революційну хвилю, що знесла старе життя й дала можливість будувати новий світ? Жертвою свого життя вони купили нам сучасний лад. Є між ними постаті, що їх імена будуть оздоблювати історичний будинок української літератури, це — Андрій Заливчий, Гнат Михайличенко, Василь Чумак, Василь Елан…

***

У революційній боротьбі з гетьманцями в грудні 1918 р. загинув на вулицях Чернигова Андрій Заливчий. Родився він в 1897 р. на Полтавщині, де й провадив майже ввесь час революційно-бойову працю. Син наймита стає на шлях боротьби за соціялізм і лише в'язниця та заслання до Сибіру відривають його від цієї роботи. Лютнева революція повертає Заливного на Україну й тут він здобуває велику популярність серед робітників і селян, як блискучий промовець і організатор.

Заливчий виявив себе й талановитим письменником. В невеличкій спадщині небіжчика —„Автобіографичних новелах“ відчуваються ознаки свіжого поетичного хисту. Своїм особистим переживанням автор уміє надати ширшого значіння, відтворюючи передреволюційне життя бідного селянина. Його новели („Їсти“, „Я утопився", „З благородними дітьми" й т. ін.) написані в реалістичній формі, без всякої штучности й вишуканости, що так почувається в творах тодішніх авторів. Передчасна смерть взяла письменника, що ще не розвинув і не вдосконалив своїх літературних спроб.
[24]

***

1919 р. 3 грудня (21 листоп. ст. ст.) деникинська контр-розвідка замордувала в Київі Гн. Михайличенка та Вас. Чумака. В особах замордованих українська література втратила талановитих письменників, а робітники й селяни активних борців за соціяльне визволення працюючих.

Гнат Михайличенко народився 1892 р. в м. Мирополі на Курщині. Ще до 1917 р. його було заслано до Сибіру за революційну діяльність, але революція повертає Михайличенка на Україну й він стає в перші ряди борців українського пролетаріяту. Коли владу захопляє гетьман, Михайличенко знову сидить де-кілька місяців у Лукіянівці, але щасливо з неї втікає. В другий період Радянської влади на Україні його призначено Народнім Комісаром Освіти.

Революційна робота, що захоплювався нею Михайличенко й віддавав усі свої сили, в значній мірі шкодила розвиткові літературного хисту письменника. Невелика спадщина лишилась після нього. Частина новел друкувалась в альманахах „Червоний Вінок“, „Музагет“ і в журналі „Мистецтво“ — 1919 р. Більшість його творів друковано вже після трагичної смерти в жур. „Шляхи Мистецтва“, де вміщено й найбільший і найвидатніший твір — його „Блакитний роман“.

В своїх невеличких новелах автор зарисовує вражіння соціяльного змісту (Дівча, Повія) й ліричні моменти, як напр., кохання до міста (Місто). У творі „Блакитний роман“ автор дає спробу в художній формі змалювати розвиток революції на Україні. Але для розуміння цього твору потрібна відповідна розшифровка цілої низки символістичних осіб. Цей символізм у творах Михайличенка робить їх штучними, мертвими, що не можуть справити відповідного враження. Михайличенко у старі літературні форми укладав новий зміст революції, а це й зробило його спроби, не зовсім вдалими.

***

Василь Чумак народився 1900 р. в м. Ічні, на Чернигівщині, в сем’ї бідних селян. Великий вплив на його мав Г. Михайличенко. Почав писати ще з юнацьких років, але друкуватися після революції 1917 р.

В 1919 році вийшла збірка його поезій „Заспів“. Писав він і статті літературного характеру. У статті „Революція, як джерело“ він каже:

Революція, як джерело! Революція як творчий об'єкт! (річ Ф. О.) — це ті гасла, що мусить червоними літерами вигаптувати на шовках свого прапору сучасне мистецтво.
…Колективізм — друга передумова революційного мистецтва…
(„Мистецтво“, Київ, 1920, ч. 1, стор. 45).

Але в самого Чумака не тільки революція являється джерелом творчости, а й особисті переживання. Це особливо помітно в його перших віршах. Але поет потім пориває з цими мотивами й каже про них так:
„Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття,
розтопчу, розмету їх у попіл, у порох, у сміття.
Замісць них я розсиплю пісень злото-соняшні хвилі,
як ті птахи меткі, як ті птахи меткі-легкокрилі;
оточу їх сріблом; загартую могутністю криці;
дам їм крила вітрів і натхну їх вогнем блискавиці,
і пущу. Хай летять мої думи-пісні-метеори —
не в палаци гучні, не в безмежні блакитні простори,
а в хатину людську, де в кутках оселилися злидні.
Мої співи прості і робочому серцеві рідні“…


1918 р. автор написав відому поезію „Червоний заспів“, що увійшла у всі революційні читанки й переложена на музику.

Поезії Чумака повні молодої віри в перемогу, в світле майбутнє.

„Більше надії, брати!
Місця сумніву нема —
Сміло і прямо іти,
Ширше ступать де мети
З міццю, що скелі лама“.

[25]
Ті нові слова, свіжі рими, чудові образи, що знаходимо в Чумака, переконують нас, що в особі автора українська література втратила визначну поетичну силу, що обіцяла розгорнутися у видатного поета сучасности.

***

4 грудня 1925 р. після довгої тяжкої хвороби вмер Василь Блакитний-Еланський — видатний літературний і політичний діяч.

Народився він 1893 р. на Чернигівщині. На літературну ниву виступив 1918 р. але писав небагато, бо був переобтяжений громадсько-політичною роботою.

В справі організації друкованого слова на Україні. В. Блакитний відограв велику ролю, будучи одним із керовників Державного Видавництва України. Але більшу славу він здобув собі, як організатор і творець періодичної преси і спілки пролетарських письменників „Гарт“. Від 1920 р., коли засновано газету „Вісти ВУЦВК“, він до самої смерти був незмінним редактором її.

З літературних праць Блакитного залишились: збірки поезій „Удари молота і серця“, „Наші дні“ — написані під ім'ям Вас. Елана та сатиричні збірки — „Нотатки олівцем“, «Червоний перець» та «Радянська гірчиця» — під ім'ям Валера Пронози. Крім цього багато праць громадського та літературного характеру,

Творчість В. Елана пройнята бойовим революційним змістом, стислістю у висловах:

„Гарячково стукав, поспішався телеграф,
Знову кинув искру Комітет;
— Кров горить на наших прапорах,
Наша кров
                                — Вперед“!

***

Чотирі постаті — Заливчий, Михайличенко, Чумак і Елан — це перші постаті українських політичних діячів, перших борців за організацію боротьби проти визискувачів, за сучасний лад. Політична робота не давала їм змоги розвинутися і багато писати. В боротьбі за нові форми громадського життя, вони шукали вільну хвилину і для літературної праці, бо для цього висувала їх сама громадська війна, ударні гасла цієї війни. Гасла ці, прибрані в художню форму, організували й кликали до боротьби. Тому імена цих борців утворюють і першу лаву революційної чи пролетарської української поезії.

„Ми — тільки перші хоробрі,
Мільйон підпирає нас“.




—————
Олійник Ф. Чотирі постаті (З приводу роковин смерти А. Заливчого, Г. Михайличенка, В. Чумака й В. Елана) // Зоря. — 1926. — № 24. — грудень. — С. 23–25.

Tags:

Leave a comment