?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Як були написані новели Андрія Заливчого (1968) - AMY
81412
81412
Як були написані новели Андрія Заливчого (1968)
[1]
ф. 274 № 982.

Шановний Василю Ілліч!

Виконую свою обіцянку написати про те, коли і за яких обставин написані новели Андрія Заливчого.

Було то останніх днів дуже холодного листопаду 1918 року у Києві. А. Заливчий мешкав тоді у дуже зручній — з погляду конспірації — кімнатці двоповерхового будиночку у дворі — на розі Безаківської вул. і Бібіковського бульвару (тепер вул. Комінтерна і бульв. Шевченка). Завжди такий енергійний, бадьорий і невгамовно-діяльний, товариш Андрій на кілька днів був прикутий до ліжка важкою ангиною з одночасним загостренням хронічної виразки шлунку («пам’ятка жорстокого Тургаю»).

З того часу як захворів Андрій, я приходила до нього щодня, двері кімнатки виходили просто на «чорні сходини» будинку і я мала від них ключа, приносила хворому їжу, ліки, інформацію від товаришів з місць, що приїздили до мене «на явку». Кімната Андрієва за кращих часів була, мабудь, якоюсь комірчиною: зрізана під кутом низька стеля, дивне якесь кругле віконце, біля нього — впритул до вузенького ліжка — столик з гасовою залізничною лампою і кількома книжками, у кутку табуретка з тазом під умивальником, на стіні кілька гвіздків з одягом, на підлозі — валізка з речами; втрьох у цій кімнатці вже було тісно, а високому товаришеві Марченкові, який приходив (як студент 2-го курсу Медінституту — у далекому минулому) лікувати Заливчого, треба було згинатися. «Каюта корабля» — так називав своє житло Андрій і, справді, воно дуже нагадувало каюту, особливо коли за вікном крутило хуртовиною, а по кімнатці гуляв вітер і за стіною, на сходах щось рипіло.

Ось такого холодного, вітрового дня Андрій, якому трохи покращало і вже можна було говорити, попросив мене записати його спогади, які — як він, ніяковіючи признався, — «на самоті насувають з особливою силою, хвилюють і не дають спокою». Я радо погодилася, тільки — на чому писати? Паперу немає, а чорнила на столі застигли з холоду. Але, виявляється, у столику заховано великі аркуші паперу і чорнильний олівець. На цих пожовклих аркушах я і записала олівцем розповіді Заливчого, намагаючись писати якнайшвидше і в той же час якнайточніше. Андрій лежав вкритий по саму шию ковдрою і теплим пальто, але розповідаючи, дуже хвилювався, часом підводився, очі його горіли, голос тремтів і уривався, іноді він стогнав чи-то від фізичного болю, чи-то від болючих спогадів і потім лежав якусь хвилину, знесилений, мовчки й нерухомо. То була напружена, гарячкова робота і я дуже непокоїлася, щоб не погіршало Андрієві від неї. Але наступного дня він почував себе значно краще і працювалося нам легше. Увечері третього дня Заливчий сказав: «Все. Велике спасибі. На цьому ставимо поки що крапку, а продовження буде тоді, коли я повернуся. Буде обов’язково!»

[1зв]
Списані з обох боків аркуші я залишила авторові, щоб виправив або й доповнив, а я потім перепишу чорнилом. За кілька днів, збираючись виїздити до Чернігова, він приніс їх мені, просив зберегти — «на всяк випадок». Я перечитала: кілька слів, кілька речень, дописаних Андрієвою рукою, — і зберігала ті аркуші, не переписуючи.

А через деякий час віддала їх найкращому другові Андрія Заливчого Гнатові Михайличенкові і незабаром ті новели вийшли в світ.

От Вам, Василю Іллічу, історія написання десяти новел Заливчого, продовження яких могло б бути таким захоплююче-цікавим, змістовним і прекрасним, як і життя самого автора…

А тепер про інше. У мене до Вас прохання: поцікавитися долею (а може дещо й зробити) матеріалів В. Блакитного, знайдених в Чернігівському архіві, який збирається, як казала мені т. Плетнева (була у мене до Вашого виїзду) — подати їх до публікації в журналі «Рад. літературознавство». Я, звичайно, з цим згодна. Але не знаю, не певна, чи слід публікувати все? Тут я віддала до журналу «Україна» 2 вірша «Кобзарю втни веселої» і «3амикаючий коло», але можливо, що надрукують лише один. Я б просила Вас переглянути той матеріал і може щось вибрати, а як публікувати все, то, думаю, конче потрібно супроводити статтею літературознавчого характеру, або хоч невеликими коментарями.

Чи не могли б Ви взятися за цю справу? А може до 75-річчя дати статтю зможете, наприклад, до Вашої «Деснянської правди»?

Ніні Олександрівні я сказала, що звернуся до Вас по допомогу, і Була б Вам дуже вдячною. Шкода, що не зайшли до мене — приготувала для Вас статтю Галушко і ще дещо. А стаття Галушко про Заливчого надрукована в газеті «Зоря Полтавщини» (орг. Обкому партії) від 20/VI 1967 р. стор. 3-я, стаття велика, мало чи не на сторінку.

Як Ви себе почуваєте, чи обминув тоді Вас грип, чи все таки хворієте? Як що так, то, будь ласка, видужуйте якнайшвидчу, тим паче, що ось вже швидко і Новий рік.

Не знаю чи зможу ближчим часом написати Вам (онуки, громадські справи, хазяйнування і т. д.), а тому вже зараз щиро вітаю Вас і Майю Борісівну з наступаючим Новим Роком, від душі бажаю обом міцного здоров’я, найкращих успіхів у роботі, у всіх справах Ваших, повного і найкращого здійснення задумів і бажань Ваших.

Сердечне вітання, найкращі побажання Вам і від Майї Василівни.

19.XII.1968

—————
ІР НБУВ, ф. 274 № 982.
Фонд В. І. Півторадні.
Вовчик Л[ідія] Є[вгенівна] — Півторадні Василю Іллічу. Листи.
3 грудня 1966 — 18 вересня 1972
З Києва до Чернігова.
[Машинопис. Орфографію збережено]

Tags:

Leave a comment