?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Андрій Заливчий (1921) - AMY
81412
81412
Андрій Заливчий (1921)
[1]
Я. Д.

Андрій Заливчий

(Матеріял до біографіі)


Три роки тому, 13 року 1918 року на вулицях Чернігова од руки гетьмансько-добровольчеських бандитів загинув славетний юнак-революціонер чл. ЦК боротьбистів, вже і тоді комуніст Андрій Заливчий.

З нагоди третіх роковин його смерти подаю оцю сторінку по його біографії.

1915 рік. Війна з німцями зовні й скрайне „удушение“ всякого появу життя в середині в цій велетенській „тюрмі народів“. Задуха в якій мусили замовкнути усі голоси і соціялістичноі думки і національних змагань пригнічених народів.

В от на такому безоряному небі в Харкові помітним явищем був навіть такий порівнюючи дрібний факт, як існування Квітчиного Т-ва („Українське т-во імені Григорія Квітки-Основяненка“), а в ньому Науково-Літературного Відділу.

Все що було живого в тодішньому українстві тягнулося на цей вогник. Звичайно найбільш це була молодь — студенство, учні фельшерських курсів, деркачівські „хлібороби“, учні середніх шкіл. Тут же купчились було й „старі громадяне“, але з кожним днем вони відступалися під тиском молодої течіі.

Багато украінськоі революційноі молоді пройшло через це „етнографічно-наукове товариство“. З іменем Квітчиного товариства звязані славні імена загинувши в громадянській війні Б.-О. Зарудного, Андрія Заливчого і др.

Тут в Квітчиному товаристві вперше я й зустрівся з Андрієм.

Був доклад про Драгоманова. Після скінчення докладу роспочалися дебати. Першим бере слово т. Андрій.

Енергійним рухом відводиться середнього зросту смуглявий юнак і враз приковує до себе увагу аудіторії.

Високе чоло, сильні стальові очі з під грізно навислих брів — все якось гармонувало з тою одривчастою сильною мовою, так про нього характерною мовою з сильним піднесенням, патосом, переконуючою щирістю, що так захоплювала завжди слухача.

В цьому юнакові відчувалась незвичайна внутрішня сила, що й довів він згодом короткими днями свого життя…

Далі вся робота моя в науковому відділові Квітч. Т-ва йшла вкупі з Андрієм. Обоє були членами презідіума відділу та секціі соціалістичної освіти при ньому, або як вона офіціально звалася „секціі українознавства“. Вкупі ж з Андрієм довелося в ніч під 22 січня 1916 року разом ще з шостю „квітчанями“ сідати до в’язниці.

У в’язниці Андрій почував себе добре. Що-ранку займався гімнастикою і багато читав та працював над своєю самоосвітою. Примушений на волі увесь час працювати, щоби мати кусень хліба, Заливчий не мав змоги читати, і тут вже в одиночці мусив це надолужувати. Теж само потім ми бачили і в засланні, як це видно з наведеного нище листа його*). Працюючи над собою більше може ніж хто инший з нас і безперечно більше осягаючи, він все був невдоволений своїми успіхами та казав, що ще „ой як мало знаю“! Жалівся, що не може працювати, бо починає в голові дзвеніти. І тут оповідав Андрій про той жах голоду та нужденности, що призвели до хвороби цілого організму його — хвороби шлунку, неврастеніі та инш.

Перші два місяці ми всі „квітчане“, крім Володі Глуходіда**) хоч і сиділи в одиночках на третьому поверсі „секретного“ корпусу губерніальної тюрми, в одному коридорі, але збалакатися про поводження на допиті було не легко і тут Андрій виявив свою тверду революційну вдачу.

У нього майже нічого компрометуючого не біло знайдено, але на допиті він так поводився, що обурив жандармського ротмістра Бурдюгова, котрий жалівся мені на Андрія.

— Який упертий цей ваш Заливчий! Жив рядом з Глуходідом, разом з вами був у презідіумі Квітчиного Т-ва, а між тим одмовляється, що знає обох вас. Він сам себе псує справу, — додавав жандар.

А Андрій все стояв на своєму, що нікого з нас не знає. І за свою „упертість“ опинився в далекій Тургайщині.

Якось, в кінці березня мене й Андрія перевели до спільноі камери і тут я краще пізнав Андрія. Своі койки поставили вряд і довгі ночі вели в балачках за минуле, сучасне, майбутнє…

А у день Андрій по своій звичці, ходячи великими кроками по камер або оповідав з свого життя (як гарно він оповідав — Гамсунів „голод“ бліднів в нашій уяві перед тими яскравими фарбами, що ними малював Андрій справжній, жахливий голод, що йому довелося зазнати), але дискутував на якусь на якусь тему, що ще не зовсім в собі переварив, щоби краще іі собі з’ясувати та засвоіти.

Відносини з усіма у Андрія були найкращі. Всі до „Андрія Івановича“, як жартома звали Андрія, ставилися з товариською приязню, а найкраще, здається Гнатко Михайличенко, котрий присвятив Андрієві один з найкращих може своіх малюнків—карикатур: Андрій на зеленому коні з ріжними гетьманськими клейнодами і написом: Андрій Іванович, гетьман обох боків Ворскли, Міських млинів, Опішні***) пр. і пр.

В кінці червня 1916 року нас з Андрієм та т. Коряком вислано було етапом на заслання в Тургай, але Андрій далі Іргізу, що на півдорозі од ст. Челкар Ташк. залізн. до Тургаю, не захотів іхати і там залишився до революціі.

Після повороту із заслання нам довелося мало зустрічатися: він с.-р („боротьбист“), я — с. д. Шляхів утворилося так багато і всі вони широкі і многолюдні, що й не дивно коли вир революціі закрутив нас в ріжних площинах, але зустрічаючись, бачив, як зростає Андрій в політичній самосвідомості і в той саме час зберігає в собі найцінніший скарб свій — чисту революційну душу, котру без хвилини вагання був здатний покласти „за друзі своя“, як і сталося 13 грудня 1918 року




Примітки:

*) За браком міста лист т. Заливчого в цьому числі не йде і буде видрукований в одному з ближчих №№. Редакція.

**) т. Глуходіда з огляду на безнадійний стан здоровля (туберкульоз) замісць Тургайщини заслано буде на Астраханщину. Помер в Сумах в 1917 р. на руках Андрія Заливчого.

***) А. Заливчий родом з Опішнянських міських Млинів, що на Полтавщині.

—————
Я. Д. Андрій Заливчий. Матеріял до біографіі // Вісти Всеукраін. Центральн. Виконавч. Комітету Рад робітнич., селянськ. і червоноарм. депут. — 1921 (революції V). — № 245. — 14 грудня. — С. 1. [орфографію збережено]

Tags:

Leave a comment